Здається, що Україна – багатюща за своїм потенціалом країна Європи – вже не витримує. Вичерпується і матеріальний, і людський, і навіть моральний ресурс країни.

Основні фонди варварськи зруйновані і порізані на метал – треба ж чимось годувати ненажерливі пащі олігархічних мартенів.

Народ порозбігався по європах, «як мишенята».

Відсутність ідей, що робити з країною, витягнула на світ Божий нафталінових ідеологічних потвор лівого та правого штибу.

А також безідейних мародерів, головною ідеологією яких є грабунок країни.

Для багатьох упродовж цих років існувала надія, що відійдуть у світи інфернальні совки, прийде нове покоління – і все налагодиться. Прийдуть нові люди, люди вільні і почнуть літати, як ельфи.

Однак ми бачимо, як до влади в Україні приходять ті молоді, яким було кілька рочків, коли Україна здобула Незалежність. Це я про «молоду команду» – від кандидата на прем'єра, до колекції його дорогих братанів.

І бачимо, що це навіть не совок. Совок у вигляді Миколи Яновича ще інколи не те що соромиться, а підозрює, що щось тут не те – старомодний все ж чоловік. Молодняк вже ні на які незручності морального штибу уваги не звертає – він більш цинічний.

Звідки це? Та ж невже з «разлагающего» впливу комуністичного цинізму? На жаль, цинізм залишився. Причому у найбільш збочених формах.

Він передається від батьків до дітей, і від дітей до внуків. Цинізму вчать.

Так само, як вчать корупції – так, так – діточок ми самі привчаємо, що потрібно «брати».

Коли до школи міліції чи закладу, де навчають митників, іде молода людина, то вона одразу розуміє, що йде туди не за «покликанням серця», як колись писали, а для того, щоб забезпечити собі своє майбутнє.

І не з огляду на заробітну плату, а на ті хабарі, які цю роботу супроводжують. Хабарництво має навіть своє виправдання – треба ж «відбити» ті кошти, які батьки змушені заплатити за вступ коханого чада до медінституту чи на юридичний факультет.

На цьому моменті я мав би ритуально зазначити, що не всі «дають» при поступанні, що не всі студенти, здаючи етику, засувають у залікову книжку п'ять чи десять доларів і т.д.

Однак рацій для того, щоб я мав робити це застереження, все менше.

І батьків, і дітей просто і безоглядно примушують до цього. Хоча вони часто і не опираються – так легше. Ну і вчитись не потрібно.

Тим більше, що дітям така корумпована картина світу вкладається в голову одразу – і батьками та їх розмовами, і дебільними серіалами, які цілоденно оглядає загублена у цьому світі бабуся чи втомлена життям мама.

Ми любимо згадувати, як у буремні 90-ті кожен хлопчик мріяв бути рекетиром, а дівчинка – валютною проституткою. Чи щось змінилося?

Тепер хлопчик хоче бути суддею та прокурором і брати хабарі, як наш славнозвісний суддя-колядник, а дівчинка – «проституткою в законі», виходячи заміж за його гроші.

Тарас ВОЗНЯК