Любі друзі, я звертаюся до вас так, бо я справді вас люблю. Проте, мушу бути з вами відвертим. Тих з вас, хто мешкає в нашій Богом береженій Вітчизні й при тому не здатний до моїх, часто простуватих, але завжди щирих, слів написати коментаря нашою співучою, соковитою, калиновою, колисковою, рідною українською мовою, так ось таких моїх друзів я всеодно щиро люблю, але вважаю трошечки ущербними й ставлюся до них з добродушним жалем і деякою обережністю. 

Цю свою лінгвістичну обмеженість, мої друзі пояснюють собі різноманітними трохи наївними, трошки смішними поясненнями - що оце вони звикли, або навіщо воно, або й так всі розуміють, або не вбачають сенсу...і своїми поясненнями викликають ще більший жаль, який часом переходить в підозри.

Інша справа ті наші брати й сестри, які досі поневіряються під гнітом богопротивного кремля, їхні душевні пориви й страждання ми готові сприймати будьякою мовою (краще англійською)!
Я люблю мову Пушкіна і Черномирдіна, але вони обидва мертві. Той жахливий новояз, який нам тут видають за вєлікоросійскоє нарєчіє, змусив би їх ще раз вмерти. 

Любі друзі, закликаю до вашого розуміння й милосердя. Я пробачу вам будьякий зміст, дбайте за форму!

Дмитро КОРЧИНСКИЙ