Після фундаментальної поразки, отриманої ерзац-міністром Кожарою в столиці США, його візит до Об’єднаного Королівства відбувається в цілковито інших параметрах. Чи розуміє, або хоча б усвідомлює цю фундаментальну зміну Кожара – це питання доволі другорядне. Вирішальним є те, що у Януковича та його угруповання вже на залишилося жодного вибору. Гра завершилася. Й тому Кожара буде просити британців про приєднання України (а цілковито правильніше, режиму Януковича) до утворюваної анти-ассадівської коаліції. Всі внутрішні імпульсивні кроки Януковича та Кожари базуються на спогадах дій Кучми під час формування анти-хуссейнівської коаліції у 2003-ому.

Жодних сумнівів в тому, що Україна повинна приєднатися до західної спільноти заради знищення безумного диктаторського режиму Ассада. Зараз не час вести розмову, що західний світ та союзники спізнилися божевільно. Зараз треба робити хоча б мінімально необхідні кроки заради уникнення ще страшнішої біди. З Україною? Так. Але з Україною без Януковича та Кожари. Захід повинен та, напевно, вже повністю усвідомив, що Янукович із все зростаючою швидкістю летить в історичне провалля, тягнучи з собою й Україну.

В Лондоні з Кожарою будуть розмовляти ще жорсткіше, аніж в американській столиці. На гіпотетичний, але дуже очікуваний запит «не-міністра» Кожари щодо допомоги України в питанні Сирії будуть поставлені наступні контр-запитання.

Перше, що Україна може реально запропонувати для приєднання до коаліції, що утворюється?

Чи зможе Україна хоч якось вплинути (свята наївність) на позицію Путіна?

Чи зможе Україна стримати потенційну агресію та допомогу Росії режиму Асаада, яка вже походить прямо з української території?

Як збирається реагувати Янукович та персонально сам Кожара на публічні, антиконституційні, протиправні та глибоко дестабілізуючі заяви Рибака, які символічно були зроблені в Севастополі під час чергового російського шабашу на суверенній українській території?

Як може Україна діяти спільно із своїм стратегічним партнером в регіоні – Туреччиною?

Як може Україна діяти спільно із своїм іншим стратегічним партнером – Ізраїлем?

Не треба будувати непотрібних ілюзій, що Кожара може щось хоча б адекватне висловити у відповідь. Він в агонії. Але це його справа. Більш небезпечно та дестабілізуюче те, що серед українських «лідерів» немає тих, хто, хоча б відчуває, що на ці питання прийдеться шукати дуже непрості відповіді. Краще швидше.

Путін, схоже, підтвердженням контракту на постачання Ассаду С-300 перейшов рубікон. Він не зупиниться. І шабаш у Севастополі, поплічником якого став Рибак, тому підтвердження.

Це дійсно історичний збіг, що коли  Кожара в Лондоні, Камерон в Білому домі буде вести вирішальні переговори з Обамою. Сирія як найфундаментальніша проблема, Україна – як невід’ємна.

Олексій КОЛОМІЄЦЬ