Вважаю за доцільне висловити своє бачення щодо подій, які відбулися у Народному Русі України у зв’язку з проведенням 19 травня ц.р. З’їзду НРУ.

Упродовж усіх років головування в Народному Русі України щиро прагнув відновити єдність Народного Руху України. Переговори вийшли у практичну площину тільки у 2006 році, коли УНП у складі блоку Костенка-Плюща набрала менше 2% на виборах Верховної Ради України і опинилася поза парламентом. Це спонукало УНП піти на переговори щодо відновлення єдності НРУ. В той же час, процес об’єднання завершився безрезультатно тоді, коли на позачергових парламентських виборах 2007 року УНП знову опинилася у парламенті та відчула «сили» далі продовжувати самостійне політичне «плавання».

Окрім цієї очевидної причини припинення об’єднавчих процесів, були ще кілька. По-перше, питання назви партії. Я вважав, що мова повинна йти саме про відновлення єдності Руху і партія мусить носити назву Народний Рух України. Абсолютно не можу погодитися з тим, що в сьогоднішніх умовах рухівці відійшли від цієї принципової позиції.

По-друге, об’єднання повинно було ґрунтуватися на визнанні з боку УНП серйозної помилки, коли у 1999 році з їхньої ініціативи відбувся розкол, який значно послабив позиції національно-демократичних сил і, зрештою, Чорновіл, рятуючи Рух, був підступно вбитий. Категорично не погоджуюся з тим, що це питання не знайшло свого відображення у заявах і документах з’їзду від 19 травня ц.р.

Зрештою, найголовніше питання полягає в тому, яким чином об’єднання НРУ та УНП вплине на ситуацію в опозиційних силах? У першу чергу, потрібно сказати, що об’єднання опозиції – це вимога українського суспільства і єдино правильний шлях, який може призвести до перемоги над режимом Януковича.

У той же час, таке об’єднання НРУ і УНП та проголошення їх «позапарламентською опозицією», скоріше виглядає не як крок до посилення опозиційних сил, а як утворення ще однієї «опозиції». Саме такого сценарію прагне влада для того, щоб розпорошувати голоси опозиції і в такий спосіб забезпечити для себе комфортне панування і надалі.

Створення додаткових опозицій та множення кандидатів у Президенти – це те, що потрібно нинішній владі, а не українському народу і Україні. Тому особисто я виступаю проти того, що легендарний Народний Рух дозволив втягнути себе у відверту авантюру, яка не працюватиме на користь української справи, а навпаки – прямо їй суперечитиме. До цього нагадаю, що під час останніх президентських і парламентських виборів члени комісій, подані від УНП, працювали на Януковича і Партію регіонів, а не на демократичні сили. Невже така доля очікує і на Рух у нинішньому вигляді?

У цій ситуації, хотів би висловити тверде переконання, що єдиний шлях побороти режим Януковича і відновити демократію в Україні – це посилення нині діючої Об’єднаної опозиції і висування єдиного кандидата на майбутніх виборах Президента України вже в 1-му турі. Все інше – це підігрівання владі у її діяльності, яка направлена на знищення України.

У цій ситуації я відмежовуюся від цього так званого об’єднання, оскільки воно не посилює, а послаблює опозицію.

Як і багато інших рухівців, я вступав до іншого Народного Руху, який заради інтересів України готовий був поступитися власними амбіціями, для якого Україна понад усе, а не політична кон’юнктура.

Переді мною як і перед тисячами рухівців стоїть вибір: мовчки спостерігати за тим, як Рух може бути втягнутий в сценарії влади, або працювати задля консолідації опозиції, яка здатна протистояти авторитарній владі.

Вважаю, що в цих умовах єдиний можливий шлях – це посилювати Об’єднану опозицію і разом протистояти режиму Януковича. Саме такий шлях я обираю.

Borys Tarasyuk