Одна з проблем України те, що ніхто не знає, де вона знаходиться. Для багатьох людей, зокрема Володимира Путіна, це розширення неоцарської Росії. Для інших це країна Центральної Європи, країна кровного і мовного націоналізму, якій просто потрібно шанс побудувати сильні інститутуції, щоб висловити свою сутність.

Над цим розмірковує у своєму блозі на London Review of Books британський журналіст, телевізійний продюсер та письменник Пітер Померанцев.

Несторівська група, неформальне об'єднання інтелектуалів та громадських активістів, тим часом дійшла висновку, що система українських цінностей відкидає і російську модель (обожнювання патерналістської влади), і модель Центральної Європи, за якою мова і бюрократія творять країну. Замість цього, українці схиляються до горизонтальної структури громадянського суспільства: «сотні», які творили революції на Майдані, волонтери, які фінансують і годують армію, церковні общини та асоціацій малого бізнесу, злочинні угруповання та футбольні фанати. За словами Євгена Глібовицького, члена Несторівської групи, що був учасником обох революцій (Помаранчевої у 2004 році і Майдану у 2014 році), це ставить Україну у ту ж площину, що й середземноморські країни, такі як Італія чи Греція.

Це має політичне значення, оскільки Віктор Янукович знайшов свою погибель, намагаючись невдало нав'язати неоцарську модель в Україні. Навіть українське ставлення до корупції, стверджує Глібовицький, відрізняється від російського: в Росії корупція - спосіб самостійного збагачення; в Україні мова йде про покупку безпеки. «Українці мають... мало поваги до правил та установ, які регулюють їх», каже він, « традиційно, розглядаючи їх як нав'язані ззовні. Корупція розглядається як спосіб пристосування до несправедливих правил», щоб задовольнити потреби особистості».

Спроби вирізати і вставити формули «розвитку», які були застосовані в Центральній Європі, не будуть працювати. Реформа поліції - один з найбільших тестів на те, чи може Україна це зробити, не повинен бути запущений зверху вниз, говорить Глібовицький, але замість цього слід використовувати місцеві громадські об'єднання для створення і управління поліцією.

Мова може визначити ідентичність у Латвії та Естонії, створюючи відмінність «російськомовної меншини», але Україна є більш лояльною до двомовності або навіть до багатомовності: наприклад, в таких областях, як Закарпаття, де люди говорять угорською, словацькою, німецькою та румунською, а також українською та російською мовами.

Бачення Глібовицьким України як середземноморської культури здається разюче оригінальним, але, як коли я минулого місця його презентацію таких, у мене було дивне відчуття, що я зустрічав цю ідею раніше. Раптом я зрозумів, що це - тема праць мого батька, Ігоря Померанцева, російськомовного українського поета і есеїста, який народився у Чернівцях і виріс у Києві, перш ніж покинути Радянський Союз в 1970-х роках.

«Я не космополіт, я патріот, - сказав він в інтерв'ю кілька років тому. - Але у мене інший патріотизм. Я відчуваю себе вдома на кладовищах у Стамбулі, Римі, Чернівцях, Лондоні, Сергієвому Посаді. Скандинавія не рідний дім для мене - це не частина величного Середземномор'я. Коли мене питають, російський чи український я письменник, вважаю питання недоречним, бо єдине, що має значення, чи є ви талановитим письменником. Але моє сприйняття - південне - чи це означає те ж саме, що і українське?».

У 1976 році, коли йому було двадцять, він писав:

На карті для пальців
Київ
десь близько
Александрії.

переклад Оксани Вергелес.