Головне правило бізнесу: «купуй коли дешево - продавай коли дорого». Але останні події вкотре підтвердили, що влада не збирається працювати як ефективний господар.

Нещодавно у Києві відбулася грандіозна «Міжнародна конференція допомоги Україні» за участю перших осіб України, представників крупного міжнародного бізнесу. Та замість презентації інвестиційних проектів український Уряд просто поінформував міжнародну бізнес-спільноту про наші державні активи. Очевидно, що ці активи в подальшому будуть продані за заниженими цінами. А як інакше - враховуючи низькі кредитні рейтинги країни та негативний інвестиційний клімат в умовах військового конфлікту.

Як свідчить статистика, за останній рік іноземний капітал тікає з України. За 2014 рік залучено мізерні 2,5$ млрд. - вчетверо менше, ніж у порівнянні з попередніми роками. Відтік капіталу за цей період склав 1,35 $ млрд. (курсова різниця - «мінус» 12,3 $млрд.) Тому сподіватись на те, що великі інвестиції прийдуть самі, просто наївно - бізнес добре відчуває ризики втрати вкладених коштів та неотримання прибутку.

Проте Україна отримала великий шанс: значна кількість країн у своїй спільній антивійськовій позиції, бажаючи допомогти країні провести економічні реформи, зібрались, щоб отримати чіткі меседжі від нашої влади. Зокрема, отримати відповіді на питання: «Куди вкласти кошти, щоб отримати зростання економіки та покращення добробуту населення? На що планує Уряд витрачати кошти допомоги? Чи можна Уряду довіряти?». Але відповіді на ці питання перед ними, як на базарі виставили топ-100 державних підприємств, серед яких авіа та морські порти, підприємства авіабудування, хімічної промисловості, енергетичної інфраструктури.

Результат очевидний: з 500 гостей з понад 50 країн лише одиниці висловили готовність інвестувати. І обсяг цих коштів не є значним в порівнянні із тими потребами, які сьогодні конче потрібні країні для відбудови зруйнованих об'єктів, на оновлення майже зношених по всіх сферах діяльності основних фондів та створення точок зростання, які б мали «завести» двигун економіки.

Прем'єр підсумував, що вже цього року Україна очікує до 3 млрд дол. інвестицій. Найбільший обсяг інвестицій прийде після прийняття закону про приватизацію державних об'єктів. Але чи є приватизація інвестуванням в реальний сектор? Насправді це перехід активу від одного власника до іншого, при цьому не відбувається відтворення основних засобів виробничого чи невиробничого призначення, створення нових, чи реконструкція і розвиток наявних основних засобів, включно з об'єктами соціальної сфери. Після приватизації, в залежності від контракту, це може бути наслідком, але зовсім не факт, що відбудеться на практиці в умовах недосконалого українського приватизаційного законодавства та судової системи.

Результати для держави будуть плачевними. По-перше, вона втратить свої активи за мізерну вартість. Натомість Уряд міг би, враховуючи попередні помилки, навчитись ефективно управляти державними об'єктами. Як свідчать офіційні дані, надходження до державного бюджету від управління державною власністю за останні роки перевищили доходи від приватизації, за винятком продажу стратегічних активів. За останні п'ять років доходи від приватизації становили майже 6 млрд грн, а від управління - понад 18 млрд грн. Продані підприємства і далі приносили б прибуток у бюджет без їх відчуження.

По-друге, кошти від приватизації підуть на «проїдання», оскільки інвестиційних проектів, куди в цьому випадку доцільно було б вкласти кошти від приватизації, у влади все ще немає. А тепер вже і не буде важливих та ефективних державних підприємств, дивіденди від діяльності яких щороку отримував бюджет для подальшого перерозподілу на соціальні та інвестиційні цілі.

Висновок: поки не пізно, владі слід змістити акценти на пошук реальних проектів розвитку та не продавати державні активи за безцінь. А під час наступних інвестиційних конференцій в США та Німеччині спробувати повернути собі імідж мислячого управлінця та презентувати саме інвестиційні проекти, а не державні активи для розбазарювання. Для цього держава має розробити ефективну інвестиційну політику. Наразі усе свідчить про те, що Уряд самоусунувся від управління інвестиційним процесом, суттєво гальмуючи економічний розвиток країни.