І для унікалів, які вважають, шо "журналісти прокляті поїхали розважитись за державний кошт, поки в АТО хлопці гинуть".
Перше. Якби туди не летіли журналісти, ви б ніколи не дізналися всієї жахливості картини.

Літак би вилетів і повернувся тишком-нишком. А в новинах було б відео прес-служби ДСНС: брифінги Шкіряка і все.

Друге. Лише за передостанню ніч за проживання журналістів заплатило МЗС, бо ми написали заяви про допомогу в скрутному становищі на території іноземної держави. Фактично перейшли в статус громадян, які просять про евакуацію. Так воно й було. А до того за нас ніхто ні копійки не платив з бюджету.

Третє. Ми летіли 29-го квітня туди з думкою відпрацювати там годин 6, повантажити евакуйованих і 30-го назад. Так було заплановано. Ніхто не брав одягу чи грошей. Важко з таким графіком запланувати бодай прогулянку центром столиці Непалу, правда ж? А вийшло сім днів...

От ми вчора прилетіли в Баку. Туди квиток з Києва й назад коштує, як в Індію: 600 доларів. Та я в житті туди спеціально не полечу як турист, бо дуже дорого. І що, ви думаєте я мав хоч годину часу вийти з готелю в місто? Я просидів півдня в номері, який оплатило МНС Азербайджану і монтував відео, а у вікно бачив далеко Каспійське море (див. фотку). З жодної з трьох країн у мене нема сувеніра. Я на роботі, а не на канікулах. І так само працював там, як ви тут. Тільки ці бурчуни, які кидаються какашками в кожного, хто опинився на борту, в ці дні снідали, обідали й вечеряли, і спали в теплому ліжку. А ми - як доведеться. Не заперечую: застрягнути в Катманду приємніше й цікавіше, ніж застрягти десь під Житомиром. Але знаєте, не дай Боже вам таких "канікул".