MENU

Середньовічний детектив: перший «розіпнутий хлопчик» Європи

7318 4

Пам'ятаєте, як професор філології Патрікєєв в екранізації «Зеленого фургона» 1984 року щиро захоплювався десятками нових слів, народжених революцією 1917 року? Так і нинішня Революція гідності збагатила українську й російську мови не лише новими словами, а й цілими сузір'ями «крилатих мемів». У мирний час знадобився геній Олександра Пушкіна, щоб подарувати нам «кривавих хлопчиків в очах» Бориса Годунова. А сьогодні, наприклад, проста дружина обухівського беркутів ця, не зморгнувши оком, в ефірі російського «Першого каналу» розповіла про «розіпнутого хлопчика», який за кілька годин перетворився на універсальне позначення для всіх фейків про Україну, породжених російською пропагандою за останні роки. - Перефразовуючи Леніна, на якусь мить магія революції зрівняла «просту кухарку» з генієм світової літератури.

• Через 2 місяці, 12 липня виповнюється рік з виходу в ефір інтерв'ю завідувачки Південного бюро «Першого каналу» Юлії Чумакової, яке обезсмертило ім'я Галини Пишняк. Багато було написано й про технології гібридної війни, і про сьогоднішню російську пропаганду. Коментатори згадували журналістів-»міжнародників» радянської епохи, а найбільш освічені навіть пригадали «справу Бейліса» - гучний скандал столітньої давності довкола кривавого наклепу про вбивство євреями християнського хлопчика в Києві, що сколихнув Російську імперію 100 років тому. Та все ж, «кривавий слід» у справі «розіпнутого хлопчика» тягнеться набагато далі в глиб століть, і, так вже збіглося, сюжет «Першого каналу» з'явився рівно через 870 років після «розп'яття» Вільяма Норицького - католицького мученика, першого «розіпнутого хлопчика» в історії Європи. Власне, про це «розп'яття» й моя сьогоднішня розповідь.

• Історія Вільяма Норицького дійшла до нас зусиллями бенедиктинського ченця з Уельсу Томаса Монмутського, який, переселившись через п'ять років після загадкової смерті дитини в Норич, провів розслідування, детально описане в його багатотомному «Житії і чудесах святого Вільяма, норицького мученика». Завдяки цій книзі Томас Монмутський увійшов в історію як перший приватний детектив Європи, перший автор твору детективного жанру в Англії й автор першого «кривавого наклепу» - брехливого звинувачення представників релігійних і національних меншин у ритуальних вбивствах, черга яких простягнулася через століття аж до київської «справи Бейліса» й «розіпнутого» українцями в липні 2014 року новонародженого сина «ополченця» зі Слов'янська.

• У суботу, 25 березня 1144 року, в самий переддень Пасхи, на дереві в лісі біля одного з найбільших англійських міст XII століття Норича черниця й селянин знайшли мішок з невідомим тілом. Вони повідомили про знахідку лісничого, але через свята лише в понеділок біля страшної знахідки почали збиратися допитливі. В убитому впізнали 12-річного Вільяма, сина вдови, учня місцевого кожум'яки. Тіло зняли й закопали тут-таки, під деревом. Через кілька днів місцевий священик Годвін Старт, чоловік тітки Вільяма, з сином і братом розкопав могилу, щоб упевнитися, що в ній похоронений саме його племінник. Як описує Томас Монмутський, коли вони прийшли до могили, вона виглядала так, ніби землю намагалися штовхати знизу. Томас Монмутський записав це в список чудес, пов'язаних з мучеником, але для подальших дослідників це стало свідченням того, що дитина була похоронена ще живою. Через загадкові обставини знахідки хлопчик спочатку був похований не на церковній землі, і його тіло було перепоховане лише через місяць.

• Коли Годвін Старт розповів про все своїй дружині, жінка пригадала сон двотижневої давності, в якому посеред ринкової площі місцеві євреї відірвали їй ногу. Визнавши сон віщим, вона розповіла про цей сон Ельвіві, матері Вільяма, і та з гучними криками побігла містом, повідомляючи всім зустрічним, що її сина вбили євреї. Через три тижні в Норичі зібрався єпархіальний собор, і тут Годвін Старт перед лицем єпископа звинуватив євреїв у цьому вбивстві. Після закінчення собору Годвін і євреї постали перед судом єпископа й шерифа, і ті визнали докази вбивства сумнівними, а звинувачення безпідставними. Від гріха подалі місцевий шериф на деякий час укрив місцевих євреїв від гніву натовпу у своєму замку. Тим би все й закінчилося, якби через п'ять років до Норича не приїхав уже згаданий нами детектив-аматор Томас з Монмута. Видно, недаремно героя Конана Дойла, сищика Шерлока Холмса в його розслідуваннях незмінно супроводжував персональний лікар. - Невгамовна фантазія бенедектинського ченця і його схильність до конспірології породили історію про звіряче ритуальне вбивство, якій судилося пережити століття.

• Утім, навіть найбільш дикі фантазії, як правило, не народжуються на порожньому місці. - Невичерпним джерелом для них є забобони й упередження натовпу, одвічний страх перед усім чужим, несхожим на звичний тобі устрій життя. Євреї, що лише кількома десятиліттями раніше переселилися до Англії, стали чудовим джерелом для страхів і підозрінь, підживлюваних поверхневим знайомством з Новим Заповітом і історією розп'яття Христа. Ось чому, коли Томас Монмутський, вражений версією про вбивство євреями, почав шукати їй підтвердження, він у масі знаходив вдячних розповідачів і свідків, які з легкістю через п'ять років пригадували події, про які не пам'ятали нічого через усього кілька тижнів після вбивства. Так саме через п'ять років з'явилася й версія про розп'яття як причину смерті, про яке, згідно з самим Томасом Монмутським, у момент первинного розгляду не було й мови. Хоча, як визнає сам Томас, 20 березня Вільям був запрошений для роботи на кухні місцевого архідиякона (власне, після чого він і зник), чисельні «свідки» «пригадували» й сам обряд за участю євреїв, який вони нібито бачили через прочинені двері, і зустріч з двома євреями з мішком у лісі, там, де пізніше було знайдене тіло Вільяма.

• Втім, інколи до «кривавих наклепів» спонукає ще й інший інтерес. Після розгляду єпископа та шерифа й до розслідування Томаса Монмутського історія зі звинуваченням євреїв у вбивстві Вільяма спливла ще раз - 1146 року, у зв'язку зі справою про вбивство місцевим лицарем свого кредитора - місцевого єврея-лихваря Елеазара. Спритний лицар виправдався тим, що якщо євреї хочуть звинуватити його в убивстві єдиновірця, нехай спершу понесуть відповідальність за вбивство Вільяма. Оскільки на той час змінився місцевий єпископ, а новий прелат дуже зацікавився можливістю для його єпархії знайти власного святого - вельми прибуткова досі річ, вбивця легко уникнув відповідальності (а заразом і відшкодування боргу). А всього через кілька років, вочевидь за ініціативою заповзятливого єпископа, до справи канонізації був притягнутий спритний чернець з Монмута, який вигадав і сам кривавий ритуал, і всесвітню змову євреїв, які нібито напередодні Пасхи по черзі в кожній з країн Європи розпинають по християнському немовляті, тим самим нібито сподіваючись коли-небудь знову повернути свою батьківщину - Палестину.

• Незважаючи на очевидні прямі паралелі з розповіддю Галини Пишняк, історія «розп'яття» Вільяма Норицького наводить і на досить невтішні для сучасної Росії порівняння з середньовічною Англією. У своїй книзі Томас Монмутський обурюється, що більшість жителів Норича ХІІ століття (на відміну від росіян ХХІ століття) з сумнівом поставилися до його розшуків, виявляючи недовіру до свідків з вельми сумнівною у земляків репутацією. Та й місцева влада спочатку не розділила упередження натовпу, довірившись фактам, а не віщим снам і пересудам. Лише коли минули роки, коли змінилися і шериф і єпископ, особи, які прийшли їм на зміну, побачили фінансову вигоду від появи нового святого. І лише через століття, коли корона Англії потребувала грошей, забобони, що розцвіли буйним цвітом, були використані для вигнання з країни євреїв, що супроводилося конфіскацією їхнього майна. Утім, є ще одна відмінність - якщо 12-річний Вільям з Норича все ж дійсно загинув, нехай і за нез'ясованих обставин, то для політтехнологів освіченого ХХІ століття наявність тіла уже не здається обов'язковою. У нинішній Росії хіба що лише Ксенія Собчак, звертаючись до Володимира Путіна, задалася питанням Горького: «А чи був хлопчик?», після чого Ірада Зейналова від імені «Першого каналу» й вимушена була визнати, що «хлопчика не було».

Андрій ПЛАХОНІН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини