У Франції уряд намагається проштовхнути свій варіант реформи однієї з ланок середньої освіти - коледжу, де діти вчаться 4 роки, з 11-12 до 14-15 років. Вже є маніфестації незадоволених, але так само є і розуміння експертів, чому це потрібно. Напевно, все могло б пройшло більш-менш тихо, але у 2017 році у Франції президентські вибори, і реформа - це можливість пограти м'язами перед стартом виборчої кампанії.

Власне, реформа не є ні радикальною, ні глибокою. Вона дещо модифікує зміст навчальних програм, через що, вочевидь, втратять роботу вчителі деяких предметів. Проте загалом по країні кількість педагогів після реформи повинна зрости.

Не занурюучись глибоко у французьку систему освіти, скажу, що сьогодні учень коледжу має 26 обов'язкових годин навчання на тиждень: математика, історія, географія, пластичне мистецтво, музична освіта, наука про життя та землю (свого роду суміш природознавства, екології, біології), основи техніки, фізика та хімія, фізичне виховання, французька мова, іноземна мова, яка вивчається з початкової школи, з 12-13 років додається ще 2 години міждисциплінарних предметів на вибір коледжу. Тоді ж, якщо відповідний навчальний заклад пропонує, учень може обрати давньогрецьку або латину. Сьогодні 18% учнів зробили такий вибір. Це додає ще 2 години на тиждень, які з часом збільшуються до 3.

Вивчати другу іноземну або регіональну мову можна почати у 13 років. Проте є так звані коледжі з двома мовами викладання, де друга іноземна мова вивчається вже з 11 років, а з 13 є можливість слухати нелінгвістичні предмети іноземною мовою, яку учень почав вивчати у почаковій школі. Коледжів, які пропонують таку опцію, близько 15% .

На думку міністра освіти Франції Наджат Валло-Белькасем, така розбалансованість та неоднорідність коледжів є причиною нерівності (нагадаю, уряд соціалістичний), тому президент відстоює ідею, що кожен учень до 14 років (український аналог 9 класів) повинен отримувати однаковий об'єм знань. Власне, тому і була запропонована реформа, яка в разі успішного прийняття почне діяти з 2016 навчального року.

Передбачається, що загалом 26 годин, розподілених між обов'язковими предметами, залишаться. Проте відтепер другу іноземну мову в обсязі 2.5 годин на тиждень зможуть вивчати всі учні з 12 років, а двомовні класи натомість зникнуть. Обсяг викладання давньогрецької та латини буде зменшений до 1 години на тиждень.

З 11 років (перший рік коледжу) вводиться додатково три, а з 12 - чотири години додаткових занять. Передбачено, що перший рік це буде різноманітна робота в групах, яку потім замінятиме навчання за 8 напрямками, які матимуть не теоретичний, а практичний ухил: культура та творчість; тіло, здоров'я, безпека; науки та суспільство; економічне та професійне життя; сталий розвиток; інформація та комунікація; мови та культура античності; регіональні та іноземні мови та культура. Що саме викладати, вирішуватимуть вчителі конкретного коледжу, таким чином буде розширена його автономія приблизно до 20% від загальної кількості предметів.

Все це потребуватиме і розширення педагогічного складу. Планується його збільшити на 4000 осіб для 7100 коледжів.

Здавалося б, усе чудово, проте права опозиція схопилася за соломинку, роздмухуючи тему звільнення вчителів давньогрецької та латини і зникнення коледжів з двома мовами викладання. На жаль, праві традиційно чинять спротив великим реформам соціалістичного уряду і не прагнуть конструктивного діалогу. Почнемо з того, що вони навіть не запропонували альтернативного проекту реформи, і головним їхнім закидом є відсутність демократичного діалогу щодо змісту реформи. Сумнівний закид, якщо зважати на те, що вести діалог в уряду виходить з усіма, крім власне опозиції, яка натомість намагається створити медіакартинку, ніби реформа проштовхується силою.

Насправді урядмає вагомі причини прагнути цієї реформи саме зараз. По-перше, тому що вважає, як і кожен нормальний уряд, що цей варіант реформи хороший. По-друге, бо це результат кропіткої роботи і переговорів. Важких переговорів, зважаючи на те, що соціалісти програють вибори за виборами і скоро, швидше за все, втратять владу. Проект реформи зміг отримати підтримку Вищої ради з освіти - дорадчого органу з питань середньої освіти. Причому підтримку 2/3 складу, що буває дуже рідко, зважаючи на досить різнобарвний склад. Тут є ті, хто відстоює інтереси всіх зацікавлених сторін: і уряду, і профспілок, і батьків.

Ну а по-третє, уряд та президент заявили, що вже розпочалася робота над узгодженням підзаконних актів, які через рік впровадять цю реформу в життя. Ці узгодження, на думку уряду, дадуть змогу усунути всі дрібні розходження, які виникають, але усунути вже після прийняття базового тексту.

Реформа, найімовірніше, розпочнеться, але напрекрасніше у цій історії те, що відбувається з правою опозицією. У них зараз своєрідний внутрішній розкол, є декілька бажаючих бути єдиним кандидатом на президентських виборах, і кожен хоче показати, як він добре розбирається в освіті. Не спромігшись запропонувати альтернативний текст реформи, Саркозі викликає на дебати міністра освіти, інший лідер Союзу за народний рух Алан Жюпе (колишній міністр закордонних справ) у вересні обіцяє видати книжку про своє бачення системи освіти, а Люк Шатель, колишній правий міністр освіти, пише пости про освіту.

Зовсім скоро в Україні голосуватимуть за рамковий закон ''Про освіту'', закон ''Про професійну освіту'' та ''Про науку і науково-технічну діяльність'', а трохи згодом, напевно, і закон ''Про середню освіту''. Зміни, передбачені в них, явно не будуть такими поверхневими, як у Франції: запроваджуватиметься дванадцятирічка, розширюватиметься фінансова автономія освітніх закладів, мінятимуться підходи до навчання учнів та підготовки вчителів. І все це призведе до розголосу, сварок, популізму, бо ж доведеться закривати школи, хтось втратить роботу, а хтось - просто рибне місце. І всі ніби розуміють, що реформи необхідні, але ж у нас є ''виборець''. Тому питання освіти у нас надзвичайно заполітизоване, з трибуни Верховної Ради нам знову ті ж самі обличчя розказуватимуть, як захищають інтереси вчителів, а насправді здобувають політичний капітал. Ці люди ніколи не запропонують дієві варіанти вирішення проблем. Все, на що вони здатні, це просто законсервувати існуючий стан речей.Це ж так просто.

Реформа в Україні, як і в Франції, врешті-решт також розпочнеться, бо вона потрібна, але відмінність нашої ситуації в тому, що можна із певністю сказати: Сергія Квіта на дебати ніхто з тих, хто кричатиме найголосніше, не викличе, і у вересні книжки про своє бачення системи освіти в Україні ніхто не надрукує.