Є багато такого, що для кадрового військового нібито само собою зрозуміле, не потребує пояснень, тому військові про таке навіть не згадують, пише полковник запасу, керівник програми підготовки добровольців "Київський Легіон" Святослав Стеценко. Але людям цивільним і навіть тим, хто воював, але не кадровий військовий, треба багато чого пояснювати.

Наш типовий генерал людина освічена у військовому мистецтві. Він отримав гарну освіту, багато знає, навіть яке мастило заливати в роздаточну коробку, який кліренс у якої САУ, скільки риби солдату на добу мають дати за нормою. Він вміє планувати загальновійськові операції армійського масштабу. Бригади першого ешелону, бригади другого ешелону, загальновійськовий, протитанковий і протидесантний резерви, протиповітряна оборона, ракетний удар, авіаційний удар, артилерійська підготовка, маневр вогнем і силами - вони це все знають і вміють. Якщо їм все це дати: повністю укомплектовані механізовані, танкові і артилерійські бригади, полки інженерні, РЕБ, зв'язку, ракетні і зенітні дивізіони, авіаційні ескадрильї, ешелони боєприпасів, пального і решти матеріальних засобів, ремонтно-відновлювальну базу, польові шпиталі, вишколені служби тилу. А головне гарно навчений особовий склад, ініціативних, рішучих, розумних офіцерів.

Одна біда: всього цього нема. І не було. І генерали це все знали краще за вас всіх. Хоча знати міг кожен, хто хотів. Відомості про те, що в нашому війську нема майже нічого справного, а більш-менш справне вже продано за кордон, бойової підготовки нема як такої, були у відкритому доступі.

Найгірше, що в нас не було офіцерського корпусу. Офіцери були, офіцерського корпусу не було. Середній офіцер, який не мав доступу до потоків фінансових і матеріальних ресурсів, жив в злиднях, усував недоліки, писав плани і звіти, готувався до чергової перевірки, начальника боявся сильніше ніж ворога і мріяв дослужити до пенсії. Яка там підготовка до війни.

Українських випускників військових інститутів взагалі важко називати кадровими офіцерами. Оскільки офіцери це не стільки освіта, скільки виховання. Виховання зокрема суворим військовим життям, строєм, фізично виснажливим вишколом. Скільки там суворості в університеті ім. Шевченка? Одиниці із десятків, воїни від природи, готували себе самостійно. Одиниці. Решта - звичайні студенти, яким начепили офіцерські погони.

Генерали ретельно готувалися до війни, якої не може бути.

Чи знали вони про це? Знали. Але посада і закріплені за нею привілеї і можливості, особистий добробут і вигода перекривали все. До того ж хто буде воювати з друганами, такими самими генералами з Московії, з якими разом служили і навчалися, вапроси рішалі, час від часу їздили в гості один до одного в Москву і Київ попити разом горілки, коньяку чи віскі? Росія це ого-го! Якщо почнеться, одразу здаватися в полон, в єдиний рускій мір, все одно оборонятися нема чим.

Ну, всіляка техніка і майно від них не залежали, тут дійсно питання до Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича, а не до генералів. А ось чому солдати не навчені - то вже генеральська пряма провина. Злочинна провина, яка не має виправдання.

Моторесурсу і пального нема? А хоча б піхоті тактикою займатися? Переповзання-перебіжки парами-відділеннями-взводами, розгортання-згортання, зміна напрямку дій і бойового порядку, маневр в полі, лісі, населеному пункті, управління вогнем? А володіння зброєю, прицілювання, перезаряджання, перенесення вогню, переміщення зі зброєю, використання укриттів? А опорні пункти обладнати, загородження влаштувати, міни і фугаси поставити-зняти? А на місцевості зорієнтуватися, з картою розібратися, координати визначити? А замаскуватися, а пройти болотом, лісом і горами? А джгут вчасно накласти і пов'язку? А в лісі взимку облаштувати побут? Це те, чому вчимо цивільних в легіоні. Вчимо без бюджету, без зарплат, без техніки, без зброї і боєприпасів, без стрільбищ і полігонів. На ентузіазмі, у вихідні дні і вечори після роботи.

Генерали навіть цьому не вчили офіцерів, а ті ненавчені не вчили солдатів. Не потрібно це було генералам. Інша справа недопалки поза курилкою виявити і всіх через це всіх "зарівняти", порядок в шафах і шухлядах перевірити, висоту кріплення табличок на дверях, підписи в журналах, позначки в планах - ото все їхнє.

Чи розуміли генерали все це? Розуміли. Чи не розуміли, що такої війни, до якої вони особисто готові, а країна не готова ніколи не буде? Розуміли. Але місце сидіння дорожче.

Тому у цій війні амбіції наші були більші за амуніцію. Тому воювали з порушенням всіх відомих принципів і правил воєнного мистецтва, безглуздо і бездарно, оскільки за принципами і правилами не було чим воювати. І їхня генеральська особиста провина в тому, що не було чим і не було кому.

Ці генерали доповідали царьку: у разі широкого наступу москалів ми їх не зупинимо. Тим, що маємо у звичний для нас спосіб сил не вистачить. А іншими способами не вміємо. Тому заляканий такою інформацією президент і виконував вимоги москалів у різних мінськах.

Що слід робити генералам за такого стану було відомо всім і щоразу наголошувалося фахівцями. Масовий військовий вишкіл, масове озброєння відповідальних громадян, комплектування регулярних частин добровольцями, підготовка диверсійних дій і опору. Припинити красти, розпилювати, брехати, лизати дупи боссам!

Ні, генерали до такого не спроможні. Як про таке сказати царьку? Це самим визнати, що робили до цього все навпаки, знали, що неправильно, але робили. Робили тому, що не воїни а "вєрноподданниє" і політичну лінію завжди правильно відчували, хто нюхом, хто дупою.

І зараз потрібного не роблять.

Серед старших офіцерів ситуація дещо краща, але не принципово.

Тепер відповідь на питання, а що робити пересічним громадянам? Зберігати спокій, чистити зброю і вибирати цілі. Навчатися військовій справі, можна у нас в легіоні. І пам'ятати, що без крові з війни не вийти. Без перемоги над ворогами зовнішніми і внутрішніми. Ліпше щоб крові було менше і переважно кров ворогів. Чим краще будемо навчені, чим більше нас навчених буде згуртовано, тим наші шанси більші. Приходьте.