...На Знесінні (у Личаківському районі Львова – UAInfo) є одне місце, з якого не видно нічого видатного. Ні там ратуші, ні домініканів (у минулому Домініканський собор, нині греко-католицька церква Пресвятої Євхаристії – UAInfo), ні якихось Ольг та Ельжбет (колишній костел Святої Єлизавети тепер церква святих Ольги і Єлизавети – UAInfo)... Звідти видно той шматок міста, де проспект Чорновола, а далі –  Збоїща. Це ті львівські «вечірні вогні», які бачать пасажири «Інтерсіті», прибуваючи до найбільш східного міста західної цивілізації. Висотні спальні райони, які сором'язливо прикривають свої вади триповерховими залишками Підзамча по той і по цей бік.

Тож, коли на початку літа вмоститися на коцику на тому місці на Знесінні, видно, як приходить ніч. З одного боку, ліворуч, ще сонце позіхаючи заходить. Там рожево і блакитно. З іншого уже сіро і темно-сіро, там – ніч, там спалахують вогні у безконечних мозаїках вікон.

Знесіння уже кілька тижнів, як не тихе. Випускні, пікніки, закохані парочки, яких сюди жене чи то романтика, чи квартирне питання. А хоч і не тихо, там таки добре. Спостерігати за діагоналлю ночі, яка приходить справа. Слухати добру, легку музику. Говорити. Ні про що. Таки добре.