Коли швидкоплинні львівські листопадово-лютневі сутінки втомлено засинають у туманній чи морозній пітьмі, усі ми приречені на ностальгію. Зовсім інакшу, аніж у тих, хто понині тужить за «бабцею Польщею», «злотувками», «виходками», «бамбетлями», «зупами каляфйоровими», «батярами» та іншою пургою. Легка тінь смутку над несамовитим потоком слів, мрій, вулиць під ліхтарями і рідних облич, які осяюють темні тротуари і приходять у сни.

Втім, будь-які спогади є насамперед реконструкцією, а не репродукцією часу - минулого чи майбутнього.

...Фотоапарат фірми «Polaroid», що моментально друкував відзняті світлини на фотопапері - невеликі кольорові квадратні фото з білою рамочкою, які треба було заховати на кілька хвилин у темряву для проявлення. Десять знімків в касеті. Всі шкільні лінійки та дні народження в одному альбомчику.

Волохаті светри з оленями в хлопців і спіднички «ламбада» в дівчат.

Майорівка, Сихів, Новий Львів, Левандівка, Рясне і Замарстинівська. Вони повсякчас у нас за спиною, як невидима цитадель, звідки ми щодня вирушаємо на війну з темрявою та битву з самими собою і куди повертаємось надвечір. У підвальних спортзалах, в хронічно недофінансованих гуртках і секціях, недоприватизованих бібліотеках, зростають чемпіони та переможці завтрашнього дня.

А у світі сьогодення: Безалкогольне пиво «Балтика». Кава «Jacobs» без кофеїну. Штучний сніг на «Буковелі». Соцмережі та нічні клуби замість друзів і спортзалів. Попса замість класики.

А у світі сьогодення: Стартап. Коворкінг. Аутсорсинг. Стейкхолдери. Тверкінг.

А у світі сьогодення: Тім-білдінг. Бренд-неймінг. Фідбек. Спід-дейтінг.

А у світі сьогодення: Фандрейзинг. Факторинг. Реінжиніринг. Чайлд-фрі.

Місто, де асфальт сходить разом зі снігом. Місто, де багато культури і мало грошей. Місто, де філігранний російський мат чутно частіше, ніж в зоні АТО. І тільки львівські ворони, що смачно та з користю проводять дозвілля на Грибовицькому сміттєзвалищі, так само точно о 16.45 летять ночувати ескадрою у Стрийський парк.

...Шкільні зошити в клітинку з блідо-рожевою або сіро-синьо-зеленою обкладинкою, на звороті яких писало «Юний друже!». Папір виробництва Жидачівського целюлозно-паперового комбінату був такий, що траплялися цілі цурпалки, чорнило розпливалося, а поля треба було креслити самому під лінійку.

Україномовна й романтична до сліз Іра Білик. «Сад ангельських пісень» Піккардійської терції. «Плач Єремії» - «Лиш вона». Ранній, некомерційний, непопсовий, некон'юнктурний і нецинічний «Скрябін». Розхристаний і по-батярськи щирий «Лесик-бенд», сповнена рок-н-рольного драйву і гіркуватого гротескного гумору Віка Врадій. Дискотечний «Фантом-2» - український варіант 2Unlimited з текстами пісень на рівні непоганих поетів. Гумористичне «Шоу довгоносиків».

...Позитивно-футуристичний серіал про міжпланетну космічну станцію «Вавилон-5», «Вир світів» про пригоди американців, що подорожують у часі і не можуть потрапити додому. Містична драма «Твін Пікс», конспірологічні «Х-файли» з агентами ФБР Фоксом Малдером і Дейною Скаллі, що протистоять комбінованій атаці мутантів-привидів-інопланетян та підступам ZOG. «Бодетаун - місто на кордоні» - спільна боротьба з контрабандою чемного канадського капрала Клайва Беннета і брутального американського шерифа Джека Кредока в прикордонному містечку на 49-й паралелі північної широти між США та Канадою. Харизматичний і безстрашний комісар Каттані та мафіозний «Спрут». Реалії буденної рутини віденського детектива з відділу розслідування вбивств і його вірного друга-вівчура - «Комісар Рекс». Пом'ятий і нестандартний лейтенант Коломбо. Комічні французькі жандарми у стрічках з Де Фюнесом та Фредеріком Діфенталем. «Вулиці розбитих ліхтарів» з депресивно-ахроматичним Петербургом, з усіма цими дукалісами, ларіними, казанцевими, абдуловими, соловцями, волковими та «мухоморами».

...На настільному комп'ютері PC-486 AT, чотиришвидкісним CD-ROM та SVGA монітором з променевою трубкою та діагоналлю на 14 дюймів грали в стрілялки «Wolfenstein 3D», «Doom-2» і «Quake».

Дискети, гнучкі магнітні диски: на 1,44 мегабайти і вже в кінці 90-х - на 2,88 мегабайт, розміром три з половиною дюйми, в різнокольорових пластикових корпусах з дивовижним мандариново-манговим запахом. Операційна система DOS версії 6.0, файловий менеджер Norton Commander з канонічними двома синіми панелями та списками каталогів і файлів білим шрифтом, архіватор файлів ZIP, радянський текстовий редактор «Лексикон» (для наукових текстів - ChiWriter з можливістю створення авторських шрифтів), матричний принтер «Epson» і кольоровий струменевий «Cannon» (картриджі до якого можна було легко навчитись заправляти вручну. З другого разу.), графіка роздільної здатності 800 на 600 пікселів в режимі High Colour, чотиришвидкісний дисковод CD-ROM, настільна книга «IBM PC для пользоватєля» авторства Фігурнова і журнал «Компьютерра».

Щоправда, програми, як гальмували тоді, так і тепер гальмують, незважаючи на апаратні ресурси.

Інтернет вдома з'явився влітку 2000 року. Комутована лінія зв'язку, dial-up модем марки «Zyxel», додзвонювання до провайдера та космічні рахунки за вічно зайнятий телефон. Трохи пізніше - будинкова мережа з кінофільмами, які не вміщались на жоден диск. Найпотужніша та найпопулярніша пошукова система AltaVista.

Телевізор львівського заводу «Електрон-500» - мультисистемний (аналоговий кольоровий стандарт PAL\SECAM), з дистанційним управлінням на інфрачервоних променях, можливістю підключити відеомагнітофон та приймати 55 каналів! Щоправда, тоді їх було всього три - УТ-1, УТ-2 і УТ-3 (на якому навіть ретранслювали випуски новин американського CNN) плюс Львівське телебачення. А на ньому - легендарний «Концерт вітань» з Романом Лемехою, Петром Остапишином та психоделічним саундтреком «Смерекова хата».

...Дециметрові «антени», що виготовлялися власноруч з шматка мідного дроту, скрученого в коло, дозволяли дивитись на наших львівських «Електронах» німецькі канали RTL і RTL-2 та відкривали нові вікна в екзотичні європейські світи, на додачу до наявних з радянських часів у кожного порядного галичанина «польських» антен. Супутникову антену на нашій дев'ятиповерхівці поставили десь так у 1998 році. Водночас з'явилась майже сотня телеканалів, серед яких абсолютні чемпіони - музичний «Viva», військово-історичний «History channel» та природничий «Animal planet».

У той час, коли ми ще всерйоз дивилися телебачення, новостворений канал «1+1» запускав оптимістичну рекламу з рефреном «Ти не один - нас 52 мільйони», а в сьогоденні всі мої друзі відмовились від телевізора - років вісім тому.

Улюблений телеканал «Adjara TV» на супутнику HotBird, що вів мовлення з сонячного міста Батумі на території маленької гордої автономної республіки Аджарія, де не без резону вважали, що у світі існують набагато серйозніші та фундаментальніші проблеми, аніж авторське право. Тому десятки піратських голлівудських фільмів з російською озвучкою з'являлися тут ледве не раніше за офіційні прем'єри.

Пейджер - пристрій для отримання текстових повідомлень, які надиктовувались оператору звичайним стаціонарним телефоном. Носився на поясі в спеціальному чохлику, звідки й вислів - «удар нижче пейджера». Став би в пригоді й нині - за відсутністю мобільного зв'язку через стихійні лиха, надзвичайний стан тощо.

Аудіокасети TDK і BASF, 90 хвилин музики, по 45 на кожну сторону, і двохкасетний магнітофон фірми «Sharp», який батько привіз з Англії у 80-х - хлопці з нашого поверху ставали в чергу, аби взяти його напрокат, переписати собі позичену касету. На компакт-диски приходили подивитись всією лабораторією - у дядька на кафедрі генетики був американський грант, і вони закупили по каталогах сучасне комп'ютерне обладнання, коли його ніхто на власні очі ще не бачив.

Телефон Nokia 3310. Таким можна забивати цвяхи, або використовувати, як протитанкову гранату. Без кольорового екрану, поліфонії, фотоапарату, mp3-програвача, інфрачервоного порту, wi-fi і всього такого. Тільки дзвінки та sms-повідомлення. І ще гра в «змійку». І батарея, що три тижні живе без перезарядки. Всього два мобільних оператори, платні вхідні дзвінки та перших 30 секунд без тарифікації.

Сусідами по сходовому майданчику було подружжя фізиків-теоретиків: наймолодший свого часу доктор фізико-математичних наук в СРСР Іван Вакарчук та його дружина Світлана, з якими мій батько вперше познайомився на фізичному факультеті Львівського університету, а вдруге - коли вискочив з молотком вночі в коридор, де хтось ламав двері сусідам. В підсумку один фізик-теоретик підсаджував іншого через кватирку на балконі, куди потрапили через наш пожежний вихід, аби відчинити зсередини замок, який заклинив намертво. Пізніше Іван Олександрович стане одним із засновників народного Руху України, народним депутатом СРСР, ректором ЛНУ імені Франка упродовж двадцяти років, Героєм України, міністром освіти тощо...а надзвичайно високоосвіченою та ерудованою людиною він був завжди. Як і любителем гри в шахи. Практично всі можливі свята від уродин до Нового року святкувалися в товаристві сусідів. До слова, оскільки до появи постійної репетиційної бази гурту «Океан Ельзи» залишалося ще кілька років, кавери на пісні «The Beatles» і перше виконання текстів маловідомих нині пісень «Long time ago» та «Міккі-маус» Святославом Вакарчуком відбувалося у мене за стінкою під акомпанемент фортепіано.

...Ігор Білозір, земляк моєї мами з Радехівщини. Легендарна «Ватра» у класичному складі в стилі «український нью-ейдж», з Ігорем Богданом, Мар'яном Шуневичем і Оксаною Білозір. Солодко-щемливі хіти «Мамина світлиця», «Пшеничне перевесло», «Перший сніг», «Ніби вчора, моя мамо» - на львівському дротовому радіо, львівському телебаченні та львівському стадіоні «Україна», на кожній порядній галицькій гостині. Дружина Білозора, Оксана, після розлучення мешкала у нас на Новому Львові, через дорогу від нашої дев'ятиповерхівки - на вулиці Литовській. Прокляте надвечір'я 8 травня 2000 року на проспекті Шевченка біля обласної прокуратури у вуличному в кафе «Цісарська кава», де «віддихали» під блатний шансон нащадки радянських «визволителів» Юрій Калінін і Дмітрій Воронов. Один із них, між іншим - офіцер контррозвідки. Нерівна сутичка на нічному проспекті і добивання композитора ногами. Смерть Білозора після трьох тижнів боротьби за життя у стані коми. Похорон, на який вийшов в скорботі буквально весь Львів. І загадково-містичний невідомої породи білий птах, що літав над стадіоном на завершення концерту-реквієму на честь Білозора. А вбивці відсиділи свої терміни та вийшли на волю гуляти мультикультурним Львовом і популяризувати унікальну російську культуру.

...Червоні стільчики під парасольками на проспекті Свободи і «7 Up» з пластикових склянок, морозиво зі смаком манго та ківі в модній «Короні» або ж вершкове з родзинками і горіхами у радянських «Сніжинці « чи «Пінгвіні». Кав'ярня «Кастелярі» на площі Митній, «Квітка» на площі Ринок, на Дорошенка - «Львівська брама», «Львів'янка» та «Крапка», на Січових стрільців - «Тиверія», на Листопадового Чину - «Каприз», на Театральній - «Ескалібур», на Грушевського - «Дежавю», бістро «Б-317» на Костюшка.

...Перші львівські маршрутки - білі мікроавтобуси марки «Peugeot», ввічливі та чемні водії яких їздили за кермом у світлих сорочках з краватками, а за проїзд платилося 50 копійок. Це пізніше з'явилися вщент роздовбані переобладнані вантажні буси з контингентом ринків «Привокзальний» і «Добробут» в якості пасажирів, водіїв, касирів, автомеханіків та керівників АТП, цигарками «Прима», рінгтонами Потапа на мобільних і незмінним радіо «Алла» в ефірі.

Середня загальноосвітня школа № 80 з поглибленим вивченням іспанської мови на Новому Львові за похмурих тоталітарних часів мала почесну назву - «імені Петра Козланюка» - на згадку про забутого нині західноукраїнського письменника-комуніста. Автора тритомного блокбастера «Юрко Крук». Це нам ще пощастило, бо, наприклад, брат вчився в школі № 76 імені Ахунбабаєва - визначного узбецького організатора боротьби з баями, басмачами та іншими шайтанами. Якось, приблизно у 1993 році, в понурий і незатишний лютневий день до школи завезли міжнародну гуманітарну допомогу. Екзотичні кругленькі сицилійські помаранчі з терпким запахом шкуринки та фіолетово-чорним кисло-солодким м'якушем. Кожному дісталося десь по два з половиною кілограми - просто до шкільних ранців, поміж зошити, підручники та пенал. Досі пам'ятаю, як поспішали зі школи додому, аби порадувати молодших братів та сестричок - роки були не щоб явно голодні, але на полицях крамниць було порожньо, і крім хліба з маслом та водянистого молока з алюмінієвого бідона вранці там взагалі не особливо щось продавали.

...Алгебра й тригонометрія (синус-косинус-тангенс), збірник задач під редакцією Сканаві, Тридцятилітня війна, «Микола Джеря» Нечуя-Левицького при світлі парафінової свічки. Відключення електроенергії з листопада по квітень на дві-три години щовечора або через день (кому як пощастить). Незабутні години, проведені в ліфтах багатоповерхівок у спальних районах, застряглих між поверхами.

...Вечір стрілецької пісні в гімназії, «Лісова пісня» в будинку культури заводу «Львівприлад» біля Стрийського парку (з Боженою з 10-го класу в ролі Мавки), «Що? Де? Коли?» та «Брейн-ринг» по п'ятницях.

Перший повільний танець. Tony Braxton - «Un-break My Heart». Відтак - Мерайя Кері, Лара Фабіан, Сара Коннор, Лорен Крісті, Лаура Паузіні, Енія.

Міс Новий Львів. Міс Привокзальна. Міс Майорівка. Міс Левандівка. Міс Білогорща. Міс Топольна - Замарстинівська. Міс Володимира Великого - Наукової. Міс 700-річчя Львова. Міс Сихів - Санта-Барбара і міс Сихів - Іскра. Міс Погулянка. Міс Рогатка. Міс Збоїща. Міс Батальна - Джорджа Вашингтона.

Нові, невідомі раніше свята. Хелловін. День Святого Валентина. Вчительки англійської мови та літератури пробували інкорпорувати ще День подяки, але то чомусь не прижилося.

Гімназій тоді у Львові було три - наша Львівська українська приватна гімназія біля церкви Святої Софії та музею Івана Франка; відновлена Львівська академічна гімназія на Бандери і Гуманітарна гімназія при університеті Франка. Всі три завзято конкурували між собою на предметних олімпіадах для школярів (офіційно) та в позаурочний час (неофіційно), а найбільше - з Львівським фізико-математичним ліцеєм; класична боротьба «ліриків» з «фізиками». З-поміж середніх шкіл виділялись спецшколи № 4, 76 та 53 (англійські) та №8 і 28 (німецька), які вважались «престижними». Тоді в нашому середовищі вважалось нормальним вивчати матеріал понад обсяг шкільної чи навіть нашої гімназійної програми, цікавитись темами далеко не дитячого чи підліткового розуміння та читати дорослу літературу. Бомбезним подарунком на уродини стала класична «Британська енциклопедія» на компакт-диску, яку придбали дядько й тітка. Не всі ходили на гуртки Малої академії наук, але нічим не цікавитись було непрестижно і малопоширено. Переможців предметних олімпіад нагороджували в сесійному залі львівської Ратуші. Грамоти від міського голови Василя Куйбіди - ламіновані, з золотими тисненими гербами Львова - були суттєво гламурніші за ті, котрими нагороджували від міністерства освіти.

...У 16 років ми точно знали, коли Ганс Гольбейн-молодший ілюстрував «Похвалу глупоті» Еразма Роттердамського, чим відрізняється ксилографія від ліногравюри, що таке цикли Кондратьєва та проблема Пуанкаре, і хто такий Чжоу Еньлай.

У нас вдома передплачувались практично всі варті уваги місцеві україномовні газети - «Поступ», «Молода Галичина», «Високий замок», «Львівська газета», «Ратуша», «Суботня пошта», «За вільну Україну», на додачу батько привозив з-закордону американську «Herald Tribune» та журнали «Newsweek» і «Time». Час від часу різними шляхами до рук потрапляла різна ідеологічно забарвлена партійна продукція - від часопису «Соціал-націоналіст» до морозівської газети «Товариш». Тож навіть як на наш «галицький П'ємонт» ми були доволі непогано поінформовані.

...28-й автобус, який їздив з Сихова через залізничний переїзд, а не через недобудований тоді міст, і стояв по 30 хвилин, пропускаючи дизель-потяг Львів-Ходорів. Посадка в автобус нагадує штурм революційними парижанами Бастілії. Чекати наступного можна і півгодини, і годину, і до Великодня включно. З Нового Львова до центру можна було дістатися тролейбусом маршруту номер 1, який їхав від вулиці Енергетичної по Панаса Мирного через Шота Руставелі до площі Петрушевича, тоді ще ходили такі жовто-червоні чеські тролейбуси фірми «Шкода» старої моделі 9 Тр з округлим корпусом; під час фейкової побудови «трамваю на Сихів» у 2010 році (10 млн. гривень за 100 метрів колії) контактну лінію по вулиці Стуса зняли, і так ніколи й не повернули. Маршрут вбили, і тепер про нього нагадують лише кінцева зупинка та дроти в нікуди по вулиці Угорській.

...Трилогія «Назад в майбутнє» про пригоди в часі середньостатистичного американського школяра-старшокласника Марті МакФлая та невизнаного скуйовдженого генія професора фізики Еммета Брауна. Невгамовна «Кучерява Сью», нескінченний «День бабака». Добрий дивак «Форрест Гамп» з великим серцем.

Всі наші хлопці неймовірно любили «Клуб мандрівників» та «У світі тварин», але найбільше поважали Жака-Іва Кусто в смішній червоній в'язаній шапочці з його неймовірною підводною одіссеєю подорожей, пригод і відкриттів. Епопея «У світі тиші» на списаному тральщику англійських ВМС «Каліпсо». Улюблені серії «Коралові джунглі», «Легенда озера Тітікака», «Галапагоські дракони», «Таємниці затоплених печер», «500 мільйонів років на дні моря», «Політ пінгвінів», «Снігова буря в затоці Надії», «Сплячі акули Юкатану», «Великий похід лангустів», «У пошуках Атлантиди», «Сліпі пророки острова Пасхи», «Ніл - річка богів», «Забутий острів Кліппертон», «У хащах Амазонки», «Річка тисячі річок», «Сутінки над Амазонією», «Донька вітру», «Куба: води долі», «Кокосовий острів: акули острова скарбів», «Таїті: вогняні води».

У світі, де обнишпорені усі закутки, розгадано всі таємниці, розвіяно всі міфи, розтоптано всі ілюзії та обірвано всі квіти, нічого цікавого вже не зосталось. Але Кусто повернув нам епоху великих географічних відкриттів, де каравели відпливають на світанку, де північно-західний пасат, де перетинають екватор і тропік Козерога, де Христофор Колумб, Фернан Магеллан, Васко Да Гама, Бартоломеу Діаш, Діогу Кан, Педру Кабрал, і поет Луїс де Камоенс стоять пліч-о-пліч на капітанському містку, і мерехтлива ріка з сузір'їв над головою, і форштевні ріжуть синьо-зелені хвилі, а обрію немає кінця.

Перший доступний після «Чужого» фільм Рідлі Скотта - «1492: Завоювання раю» про подорожі Колумба з Жераром Депардьє і Армандом Ассанте в головних ролях та гіпнотичною музикою грецького чарівника Вангеліса.

Жан-Клод Ван Дамм («Кривавий спорт», «Універсальний солдат», «Легіонер») - найкращий стимул до популяризації спорту. Пік популярності кікбоксингу і тайського боксу. Спортзал на «Трудових резервах», кроси в парку «Залізні води», сауна з борцями на «Динамо». Або ти відтиснешся на кулаках від землі сто разів, або...мине три місяці, і ти все ж таки відтиснешся, бо...

«На гребені хвилі» з Кіану Рівзом, «міс конгеніальність» Сандра Баллок в «Швидкості»,»Гарячі голови» з невтомним і безкомпромісним Чарлі Шином. Тоді ж дивилися зняті значно раніше «Взвод» і «Дисбат» Олівера Стоуна і «Апокаліпсис сьогодні» Копполи про криваву війну у В'єтнамі. Хоча перед тим віддавали перевагу «Рембо-2» з Сильвестром Сталлоне.

Кралечка Алісія Сільверстоун, найяскравіша подруга Бетмена у версії 1997 року та зірка найкращих кліпів гурту «Aerosmith», яка ніколи не погоджувалась зніматися оголеною.

Фільми-блокбастери, що стали явищем над епохою. «Титанік», «Матриця», «Врятувати рядового Раяна» і «Перл-Харбор». Оскароносні монстри на роки наперед встановили класичну архітектоніку жанру. Та все ж...Та все ж, якщо обирати фільм про кохання, сильніше за смерть - ми вибирали «Солодкий листопад», якщо футуристичну епопею боротьби людини з диктатом техніки і антигуманізму - тоді дивились антиутопію «Гаттака», якщо сагу про сталеві серця у вирі Другої світової війни - драму «Тонка червона лінія».

«Американська історія ікс», яку дивилися вночі з переписаного диска на комп'ютері в оригіналі без дубляжу в напівпідвальному офісі на проспекті Шевченка гуртом коротко стрижених хлопців в чорних льотних куртках. Так само вночі, але вже в зовсім іншому складі, антуражі та атмосфері, дивились «Красу по-американськи».

Французький кінематограф - від «Шукачів пригод» з молодим Аленом Делоном та Ліно Вентурою і «Фантомаса» з Луї Де Фюнесом до молодіжного серіалу «Під сонцем Сен-Тропе».

Детективи в стилі нео-нуар: «Таємниці Лос-Анджелеса», «Скеля Малхолланд» і «Чорна орхідея».

Транс. Темп від 128 до 145 ударів на хвилину. Гіпнотична мелодія над бас-лінією, нескінченні прискорення, перебори й переливи в акордах, спокусливий дівочий вокал, постійний порив за обрій і вічне повернення до втраченого раю. Талановиті та невтомні діджеї Пол ван Дайк, Jam&Spoon, Blank&Jones, Сандер ван Дорн, Феррі Корстен, Пол Оукенфолд, Cosmic Gate, Dash Berlin, ATB, Tiesto, і вже потім супер-популярний Армін ван Б'юрен.

Атмосферний львівський андерґраундно-неформальний клуб «Лялька». Рекламний плакат «Аміго, тусуй в «Індіґо» на Пасічній. Фестиваль «Рейвах». Львівські діджеї Paul Wheaten, Bob Rovski, Buratino, Romik, Derrik і Tonika. Дискотеки в «Романтику», що в Парку Культури, на день студента та «день Валентина» у найбільшому танцювальному залі Західної України на 1000 людей. Дискотеки «Королева ночі» на вулиці Хоткевича, «Наутілус» в будинку культури заводу ЛОРТА, «Арлєкіно» на Городоцькій, «Шалений світ» на Личаківській, «Сальвадор Далі» на Левандівці, «Пікассо» і «Сафарі» на Зеленій. В «Сафарі» інколи не ризикували заходити навіть справжні бандити. Тут могли зняти шкірянку і вломити навіть професійним спортсменам-єдиноборцям чи крутим рекетирам. Один з постійних відвідувачів, Артур Сушко разом зі своєю дівчиною Оксаною розстріляв двох УБОЗівців на Кривчицях, коли його спробували затримати. Але це буде пізніше, у 2003 році. А тоді, в брутально-ванільну історію львівських Бонні й Клайда вписувались тільки перші рядки на перших сторінках: він - активіст Соціал-національної партії України і лідер відмороженої бригади чисельністю в 25-30 багнетів, вона - вчителька української літератури за фахом, обоє з району вулиці Шафарика, де можна знімати кіно про бразильські фавели. Попереду фотосети в окулярах а-ля Джон Рембо і блакитних джинсах, тоновані БМВ, ТТ і «Беретти» за поясом і кілька десятків епізодів розбоїв та вимагання по трьох областях Західної України...

...Чемпіон світу з кікбоксингу Роман Лапінський випадково затриманий золочівськими даїшниками за перевищення швидкості, а потім йому успішно навішали незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами, грабежі та розбої, тренувався в клубі «Шкіряна рукавичка», де працював тренером його старший брат, у якого займалися і мої товариші.

Львівський шансоньє Гарик Кричевський, кумир братви, автор і виконавець хітів «Прівокзальная», «Лєвандовка», «Мой номер 245», «Днєпровская дєлюга» та інших, стверджував, що «родился под Высоким замком в мирной Львовской воровской семье. Папа был кидало, мать цыганка, ворожила где-то на селе». Насправді його мама, Юлія Вікторівна, була у нас дільничним лікарем-педіатром і колола мені під час ангіни «Ампіцилін» в одне місце, а батько працював стоматологом. В репертуарі мав також єдину і дуже настроєву україномовну пісеньку «Львівський дощ», яка наче натякає на візитівку міста і трохи реабілітує Гарика поза межами традиційної аудиторії. Хоча в той час у бандерівському Львові масово слухали Круга, Шуфутинського, Мєдяніка, Наговіцина та решту монстрів шансону, що пропонувало широкі можливості боротьби за життєвий простір в форматі побутової русофобії. Між іншим, практично всі секції з карате у Львові були напхані російськомовними, у вільній боротьбі також домінувала російська, і лише боксери були більш патріотичними завдяки тренерським колективам.

Книжки було заведено купувати в «Будинку книги» на площі Міцкевича, в букіністичних крамницях на Франка та Шевській, ну і при нагоді на ринках книголюбів біля пам'ятника Івану Федорову та в парку культури і відпочинку. Звісно, вдома в батьків була пристойна домашня бібліотечка тисячі на три томів, а в дідусів-бабусь можна було знайти пласти скарбів від багатоствольної «Бібліотеки всесвітньої літератури» до польських перекладів Конрада і Фіцджеральда, і в будь-якому випадку можна було здійснювати епізодичні рейди до сусідів, кожен з яких мав справою честі поповнювати родинну книгозбірню.

Починалось все з стандартної серії «Бібліотека пригод»: «Пригоди Робінзона Крузо» Даніеля Дефо, «Пригоди Лемюеля Гулівера» Джонатана Свіфта, «Діти капітана Гранта» Жюля Верна, «Гіперболоїд інженера Гаріна» та «Аеліта» Алєксєя Толстого, «Записки про Шерлока Холмса» Артура Конан-Дойля, «На краю ойкумени» та «Зоряні кораблі» Івана Єфремова, «Острів скарбів» і «Чорна стріла» Роберта Стівенсона, «Два капітани» Веніаміна Каверіна, «Викрадачі діамантів» Луї Буссенара, «Копальні царя Соломона» та «Чарівна Маргарет» Генрі Райдера Хаггарда, «Плутонія» та «Земля Саннікова» Владіміра Обручєва, «Пригоди Тома Сойера» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Кортик» і «Бронзовий птах» Анатолія Рибакова, «Тверда рука» та «Гамбусіно» Густава Емара, «Квентін Дорвард» Вальтера Скотта, «Останній з могікан» Фенімора Купера, «Оцеола, вождь семінолів» Майн Ріда, «Таємниця двох океанів» Григорія Адамова, «Три мушкетери» Олександра Дюма та «Місячний камінь» Уїлкі Коллінза. Полярна одіссея, тропічні острови і ніцшеанські моноліти Джека Лондона.

А ще книжечки типу «Силуети винахідників» про різних хороших креативних людей різних епох, у яких руки росли звідки треба. Про приборкувача блискавок Бенджаміна Франкліна; лицарів парових двигунів, творців відповідно пароплава та паротяга Роберта Фултона та Джорджа Стефенсона; автора першого механічного комп'ютера та алгоритму програмування Чарлза Беббіджа; людину-що зупинила-мить, винахідника фотографії Луї-Жака Дагера; засновника сучасної металургії Генрі Бессемера; автора «лампочки Ілліча», електротехніка-мільйонера Томаса Едісона; адмірала-криголама-Допівнічногополюсанапролом Степана Макарова; електротехнічного генія Николо Теслу; людину та двигуна Рудольфа Дизеля; першопрохідців літакобудування братів Райт; зброяра країни Рад, творця кулеметів і автоматів Василя Дегтярьова; українських теоретиків ракетної техніки та космонавтики Миколи Кибальчича та Юрія Кондратюка.

Мемуари полководців - спершу спогади радянських маршалів і генералів: Жуков, Конєв, Рокоссовський, Василевський, Баграмян, Чуйков, потім - їхніх німецьких колег-суперників: Гудеріан, Манштейн, Гальдер, Гот, Дьоніц, Кессельрінг. Відтак - Черчілль та Ейзенхауер.

Джон Роналд Руел Толкін - лейтенант Ланкаширського стрілецького полку в окопах на Соммі у 1916 році, оксфордський професор староанглійської мови та літератури, католик (в Англіїї це означає почуватися приблизно так, як вчителю української мови серед донецьких шахтарів). Знавець двох десятків мов, автор власного магічного світу.

«Володар перстенів» і «Сильмарилліон» Толкієна, світляні ельфи, гобіти, гноми, Чорний ліс, Імлисті гори, Морія, битва П'яти армій, Галадріель і Гандальф. Сутінки Нуменору, кіннотники Рохана, драконів вогонь, Елронд, Арагорн і Арвен, Морія, чорні вершники і Мінас-Тіріт у вогні.

Вестерни Карла Мая про індіанців та благородних блідолицих шукачів пригод, заборонені до друку в радянські часи через те, що ними зачитувався відомий австрійський художник та хлоп'ята з «Гітлерюгенду» в шортах під прапорами зі свастикою: «Віннету», «Вірна рука», «Спадкоємці срібного озера», «Білий брат Віннету», «Чорний мустанг», «Дух Льяно-Естакадо», істерни «Через пустелю» та «З Багдада в Стамбул». Наші, козацькі пригодницькі романи Андрія Чайковського - «За сестрою», «На уходах», «Козацька помста»; тетралогія Володимира Малика «Таємний посол»; блокбастери Богдана Лепкого - «Крутіж», «Батурин», «Полтава», Адріана Кащенка - «Зруйноване гніздо», «Над Кодацьким порогом», «Гетьман Сагайдачний».

Чаклун альтернативної історії України з Чернівців Василь Кожелянко: «Дефіляда в Москві», «ЛжеНострадамус», «Людинець».

Король французької історичної прози для нетолерантних хлопчиків і дівчаток Моріс Дрюон - екс-офіцер, учасник Руху Опору, соратник Де Голля, міністр культури Франції, депутат Паризької міськради, автор епопеї «Прокляті королі».

Розстріляне українське Відродження. Яновський, Куліш, Хвильовий. Маркес-Борхес-Кортасар. Якби нам дали до рук Коельйо, ми б просто розсміялись у вічі.

А тоді ковточок Хемінгуея. Ковточок Ремарка. Ковточок Стріндберга, Франса, Кроніна, Селінджера, Фіцджеральда, Дос Пассоса, Пенн-Уоррена, Голдінга, Стейнбека, Оруелла, Кестнера і Хакслі.

Пластикові моделі за склом на книжкових полицях: бомбардувальники «Хейнкель-111» і «Юнкерс-88» в камуфляжі часів «битви за Англію» 1940 року, винищувач «Фокке-вульф-190» з розпізнавальними знаками ескадри «Зелене серце», пікірувальник «Юнкерс-87» з підвішеною бомбою, реактивний «Мессершмітт-262», чотиримоторна «Летюча фортеця», штурмовик «Іл-2». Фірми-виробники з різних куточків географічної карти: дорога японська «Тамія», доступна, але кострубата російська «Звєзда», якісна і різнопланова німецько-американська «Ревелл». Журнал «Моделіст-конструктор» і тематичні додатки типу «Бронеколекція». Аерограф, фарби, запах спиртового лаку, ціанакрилатовий універсальний клей, яким можна намертво склеїти що завгодно.

Водопостачання за графіком: 3 години вранці, і 3 години ввечері, з шостої до дев'ятої. А хто не набирає ванну про запас - викручуйтесь, як хочете, можна йти до джерела в парк, а можна до крану в гаражному кооперативі. Гаряча вода та опалення - не раніше середини листопада. Гріли воду і мегатонним кип'ятильником, і двадцятилітровим баняком на кухонній плиті.

«Євроуніверсальний комплексний ремонт квартир»: «євродизайн», «євровагонка», «європаркет», «єврогіпсокартон», «євровікна», «євроліпнина», «єврофурнітура», «єврошпаклівка», «єврошпалери», «євролоджія», «єврочерепиця», «євродвері», «європлитка», «європідлога», «євророзетка», «євроунітаз».

Відтак, в межах сформованої наративної і дескриптивної структури: «євроінтеграція», «євростандарт», «євробонди», «євровалюта», «євроіндекс», «єврокредити», «євродепозити», «єврооблігації», «євровізи», «єврокубки», «єврочемпіонат», «євросоюзники», «Європарламент», «Єврокомісія», «Євробанк» та «Євробачення».

Решту доробили єврооптимісти, євроциніки, європрагматики та євроскептики.

Деіндустріалізація - деінтелектуалізація - деукраїнізація.

Триразовий арешт банківських рахунків та майна Львівської міської ради через протистояння з Львівським апеляційним судом. Приватизація десятків дошкільних навчальних закладів. Голодування мера на знак протесту проти зняття його з посади таємним голосуванням сесії міськради. Самоспалення викладача філософського факультету Станіслава Шендрика, чию прибудинкову діляночку із фруктовими деревами міська рада встигла продати баригам під забудову.

Історія сміливих нагадує про себе щодня, коли просто блукати львівськими вулицями, де видно сліди від куль на фасадах будинків, і де меморіальні таблиці замість окопів і бункерів стережуть пам'ять про наших мертвих. Перехрестя вулиць Коперніка, Словацького та Стефаника. Тут у 1949 році загинув в перестрілці полковник УПА Олекса Гасин («Лицар»). Начальник Штабу УПА, найкращий конспіратор підпілля, що втік з слідчого ізолятора німецької СД в Дрогобичі, не боявся конфліктувати з самим Шухевичем, вистежений оперативно-розшуковою групою МГБ.

Вулиця Дорошенка, 50. Тут була конспіративна квартира, у якій жила пластунка та розвідниця ОУН Марта Чорна на псевдо «Медея». 23 роки. Загинула в травні 1943, відстрілюючись від гестапівців.

На вулиці Гвардійській, 18, «жив і працював» «український радянський письменник, журналіст, громадський і політичний діяч», борець з українсько-німецьким буржуазним націоналізмом, спеціальний кореспондент газети «Радянська Україна» на Нюрнберзькому процесі, лауреат Сталінської премії і просто троль Ярослав Галан. Похмурої жовтневої днини 1949 року до нього в гості завітали вдячні читачі гостросюжетних блокбастерів під назвами «Желто-блакитные шавки с фашистской псарни», «Галерея людожерів» та «Плюю на папу». Замість дискусії про етнокультурну денаціоналізацію, колабораціонізм та постгеноцидний дискурс веселі та кмітливі молоді люди у вишиванках з вищою освітою просто пробили графоману голову сокирою. Кров на дубовому паркеті видніється і дотепер. У колишній квартирі-музеї Галана на другому поверсі начебто мала функціонувати постійно діюча експозиція «Літературний Львів» про епоху від «Молодої музи» до «вісниківців». Зараз біля дверей підозрілий світлий прямокутник від знятої таблички.

Багатокілометрові корпуси заводу «Полярон» з червоної цегли, повиті виноградом, як американські університети плющем, біля головного входу, і електронне табло з датою-часом і температурою. Батьки хлопців і дівчаток, з якими ми ходили в один дитсадок та школу, всі працювали на тому заводі. Там виготовляли лазери, електроніку для РЛС, ракетних систем ППО С-200, навігаційне обладнання для підводних човнів і стратегічної авіації, і навіть перші радянські персональні комп'ютери. Тепер там залишився лише фасад з вибитими склопакетами. І навіть найвідчайдушніші безхатченки з наркоманами перестали проводити там кофі-брейки, коли екскаватори почали зносити цитадель радянської електроніки під забудову офісами та котеджами.

Брунатно-багряна цегляна водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у формі дванадцятигранника, збудована в стилі конструктивізму в середині 1930-х. Львівська ТЕЦ-1, одна з найстаріших в Україні - колишня австро-угорська електростанція на Персенківці, де парові котли та турбогенератори фірми «Siemens» після багатьох реконструкцій спокійно та впевнено працюють і сьогодні. ТЕЦ більш-менш успішно пережила Першу та Другу світову війну, штурми Львова Українською Галицькою Армією взимку 1919 року, коли по захопленій польськими сепаратистами станції не стріляв тільки лінивий, переведена з мазуту на вугілля, а відтак на природний газ з легендарного газогону Дашава-Львів, коли про «Газпром» ніхто й гадки не мав.

Залізниця на Новому Львові з'явилася в апогеї австро-угорської індустріалізації Галичини, коли було збудовано залізничну станцію Персенківка на лінії Львів - Чернівці та відгалуження в межах міської смуги через Знесіння та Личаків. На цій станції 3 листопада 1918 року висадилось 8 сотень січовиків з полку УСС під командуванням Осипа Букшованого, що прибули ешелонами з Чернівців, де перебували на відпочинку та переформуванні після розгромного літнього наступу Керенського. З Буковини до міста дощів січові стрільці привезли з собою добрий настрій і важкі кулемети, які виявились дуже доречними, бо ж через два дні після феєричного Листопадового зриву головний вокзал і третина міста перейшли під контроль польських бойовиків. Тут ешелони з січовиками потрапили під бомбардування польського літака, що прилетів з аеродрому Левандівка, після чого потяги помчали до Давидова та Старого Села, поки їх не привело до тями львівське командування. Також тут відбувся знаменний бій українського панцерника проти польського бронепотяга. Після завершення українсько-польської війни окупанти спорудили тут меморіальну гранітну колону, успішно демонтовану в 1940 році окупантами радянськими. Під час президентської виборчої кампанії 2009 року після широкої реклами в якості піар-акції Тимошенко звідси запустили рейковий електропотяг Сихів - Підзамче, тихо скасований через кілька місяців після виборів. Відтоді станція практично повністю перейшла на вантажні потяги; в березні 2014 року звідси вирушали на схід ешелони з технікою львівських десантників, що висувались в Сумську область на кордон з Росією.

Львівський автобусний завод, де з конвеєра щороку сходило майже 15000 автобусів, у три зміни працювало 14000 робітників. Колишній генеральний директор мешкав у нашому будинку на четвертому поверсі, заходив у гості та інколи просив перекласти з німецької листи від бундесівської влади, яка періодично виплачувала по 400-500 дойчмарок компенсації за проведені остарбайтером два роки в цехах райху. Мав сіру «Волгу», якою їздив до садово-дачного кооперативу, звідки привозив смачнючі яблука та груші, якими охоче всіх частував.

У трилітрових скляних банках на балконі та в комірчині загадково переливались брунатно-багряними барвами плоди спекотного літа та солодкаво-дрімотної осені - десятки літрів фруктово-ягідних компотів, натуральних соків, варення, джемів і розмаїтої домашньої консервації. У бабусі та дідуся був городець під Брюховицьким лісом, де росли десяток яблунь, височенна груша, кущі малини, смородини, порічок та аґрусу, а ще грядка з огірками-помідорами та квітник з жоржинами, айстрами та хризантемами. У татових батьків була маленька садова ділянка на Рясному біля закинутого фанерного заводу. Окрім старезних вкритих мохом яблунь і груш там притулилися кілька волоських горіхів та кущів ліщини, а в глибині саду терпким медом гріла останні дні осені жовтогаряча айва. Нічого тепер не пахне так солодко і так тепло на кухні, як у липневі вечори, коли варилося варення з вишень та консервувались плодово-ягідні терикони, а ешелони архаїчних трилітрових слоїків тихцем зимують у спокої.

Дорогу на нашій вулиці років десять не ремонтували в принципі. Замість чекати реакції місцевої влади, як це роблять адепти «добрих цісарів», «мудрих гетьманів», «реформаторів» та іншої азіатчини, мешканці систематично самотужки засипали вибоїни щебенем та будівельним сміттям. Не надто естетично та тривало - зате дорогою можна було їздити.

Балкани - континент з іншої епохи посеред застояного європейського болота, неначе Атлантида героїчних часів крові та заліза, на відстані рішучого подиху та доби подорожі безпересадковим вагоном «Київ-Бєлґрад».

Люди. Генерал-лейтенант Анте Ґотовіна, автор оперативного плану «Буря», який у серпні 1995 року на 600-кілометровому фронті розпочав найбільший в Європі з часу завершення Другої світової наступ на суходолі, що розірвав Сербську Країну та переможно завершив вітчизняну війну. Після цього Європейський союз поставив новій владі Хорватії ультиматум: або та видає генерала Міжнародному трибуналу в Гаазі, або про євроінтеграцію можна забути. Виловлений іспанською поліцією на Тенеріфе, перевезений до Голландії, засуджений на 24 роки і звільнений за апеляцією.

Полковник Мілорад Улемек-»Лєґія» - командир югославського спецназу «червоні берети», в минулому - солдат Французького іноземного легіону, учасник балканських воєн 1992 - 1996 років у Сербській добровольчій гвардії, одружений з красунею-журналісткою, засуджений на 40 років за підготовку вбивства сербського прем'єр-міністра Зорана Джінджіча. Перед тим доклався до безкровної перемоги Майдану в Сербії та падіння режиму Мілошевіча, перейшовши з очільниками елітних загонів на бік народу та опозиції під проводом Воїслава Коштуніци та Зорана Джінджіча. Практично знищив оргзлочинність після відходу злочинної влади, аби за рік сконцентрувати її під контролем «Земунського клану» Душана Спасоєвича - найпотужнішого ОЗУ в Південно-східній Європі.

Музика - сербський командний реп-проект «Беоґрадски синдикат», до якого за час існування увійшли кращі виконавці, діджеї та музичні продюсери екс-югославського простору. Тематика - будні оргзлочинності та соціально незахищених верств населення, що чесно ходять на роботу, від корупції в правоохоронних органах до війни за Косово, від наркоманії до президентських виборів, від пропаганди спорту до оспівування справжнього кохання.

Хорватський співак Марко Перковіч-»Томпсон», учасник бойових дій проти сербських військових формувань, який збирав стадіони патріотичними хітами «Duh ratnika», «Uvek verni Tebi», «Ratnici svetla» та публічно вшановував національно-визвольну боротьбу хорватів у час Другої світової війни, за що здобув стійку репутацію фашиста та мракобіса в ліберальних ЗМІ і одночасну народну любов і визнання.

...Колони вантажівок і малопотужних тракторців з причепами, які везли 200000 сербських біженців з розгромленої хорватами Сербської Країни по запилюжених об'їздних дорогах південної Сербії. Неможливо забути, як у березні-квітні 1999 року холодними страшними ночами серби масово виходили на мости через Дунай у Бєлґраді, аби прикрити їх живими щитами від американських крилатих ракет «Томагавк», як разом співали національний гімн студенти, пенсіонери, члени національної збірної з футболу, поранені військовики та продавці квітів, і свічки гасли на вітрі. Як тішилась вся країна, коли ракетна батарея радянського комплексу ППО «Нева» під командуванням полковника Золтана Дані збила легендарний американський ударний літак-невидимку F-117 «Nighthawk».

Ніколи не зітреться з пам'яті, як жінки кидали букети квітів на броню хорватських танків, що йшли на штурм сербських позицій, як молились за оборонців Вуковара - хорватського Сталінграду на Дунаї, як гордо майоріли прапори з біло-червоною шахівницею над колонами добровольців, що марширували в Боснію на виручку оточеному анклаву Біхач.

На той час ми з товаришами були твердо переконані в тому, що публіка, яку нам показували по телевізору в новинах і яку так хотілося гронами порозвішувати на ліхтарях, латентно займається систематичним підривом національної державності, поширюючи відверто підлі та лицемірні стереотипи поведінки.

В Україні, як і в світі, політичний вплив партій вимірюється не так можливістю залучити голоси виборців, як спроможністю профінансувати виборчу кампанію. Політика як концентрований вияв боротьби за владні, фінансові, інформаційні та соціальні ресурси в умовах хижацького капіталізму та штучно обмеженої конкуренції перетворюється в найприбутковішу сферу економіки.

В реальності «моральні авторитети» - це політично ангажовані негідники, яким платять гроші за ретранслювання політкоректних догм. «Політичні експерти» - грантожери, сексоти та графомани. «Фінансові аналітики» - це агенти міжнародного бандитського капіталу. «Толерантність», яка не може і не хоче відстоювати свою правду - це радше боягузтво. Всі країни називають себе «демократичними», але реального народовладдя не існує. Західні держави займаються експортом демократії на конкурсній основі насамперед тому, що після зміни нелояльних еліт на лояльні позбавлені «авторитарних» державницьких інститутів країни виявляються повністю відкритими до зовнішнього управління.

Серцем ми розуміли, що зміст різного роду «податкових реформ» зводиться до того, що пересічні громадяни змушені платити більше, аніж платять багаті.

Інтуїтивно ми відчували, що будь-яким елітам вигідно, аби громадяни навіть не намагалися впливати на політичні та суспільні процеси. Щоби не було розвитку ефективних профспілок, щоби не створювались реальні народні політичні партії з масовим членством, щоби Церква ставала на бік грошолюбів і не протистояла сакралізації капіталу, щоби не було протестів проти диктатури грошей, щоби не було справжнього громадянського суспільства, покликаного перебрати певні функції держави та позбавити її монополії на контроль над людьми.

Особливо дратували політична короткозорість, історичний ревізіонізм, культурологічний інфантилізм і філософський релятивізм, якими полюбляє втішатися місцева клістирна інтелігенція.

У нас вдома постійно читались польські книжки та журнали, але оскільки родина по батьковій лінії - переселенці з Надсяння та Лемківщини, яких доблесна польська Армія Крайова викинула на мороз у 1944 році, ставлення до польських великодержавних міфологем та героїчних наративів було, м'яко кажучи, специфічним. Епопею Сєнкєвіча про польських д'Артаньянів ніхто не змусив себе дочитати аж до виходу знакового польського фільму «Вогнем і мечем». Довоєнна пацифікація, спалена прадідова дерев'яна церква та хата під черепицею в лісах біля Криниці, нічна втеча прабабці з малими дітьми на санях з дубельтівкою в руках від польських фахівців з етнополітології - все це надовго закарбувалося в пам'яті. Як і розповіді про пізнішу операцію «Вісла». Брат діда і дядько бабусі служили в 14-й Ваффен-гренадерській дивізії «Галичина», були в котлі під Бродами у 1944 та відбули строки на Сахаліні після війни.

Шахи. Таємниці загадкової богині Каїсси, магія 64 чорно-білих клітинок шахівниці, імена легендарних чемпіонів - Стейніц, Ласкер, Капабланка, Альохін, Ейве, Ботвіннік, Смислов, Таль, Спасський, Фішер, нескінченні ланцюжки дебютних варіантів, форсовані атакуючі комбінації, етюдні завершення ендшпілів, турнірна географія по всій земній кулі, гасло міжнародної шахової федерації FIDE «Gens una sumus» - «Ми одна сім'я»... Сицилійський захист, варіант Дракона, королівський гамбіт, іспанська партія, захист Каро-Канн, міттельшпіль, цейтнот, цуґцванг, мат Легаля...До 25 років завдяки шаховим успіхам мій батько об'їздив весь Радянський Союз, побував і в Парижі, і в Мексиці, впевнено увійшов до молодіжної еліти найсильнішої на той час у світі радянської шахової школи.

Батько став міжнародним гросмейстером у 1978 році, коли йому було 24, перемігши на міжнародному турнірі в Югославії, після того у складі команди СРСР двічі перемагав у командних молодіжних чемпіонатах світу - 1977 та 1980 років. Золота доба шахів припала на другу половину ХХ століття, апогеєм якої стали легендарні матчі на звання чемпіона світу Фішер - Спасський 1972 року в Рейкьявіку та Карпов - Каспаров Лондоні 1986 року. Триразовий чемпіон СРСР Леонід Штейн мешкав у Львові, де започаткував одну з найсильніших в Радянському союзі шахових традиційних шкіл, зірками якої були Олександр Бєлявський, Олег Романишин, мій батько, Марта Літинська та Василь Іванчук.

Безлімітні поєдинки на першість світу - битва титанів Анатолія Карпова та Гаррі Каспарова (Московський матч грався з вересня 1984 по лютий 1985 року, тривав 159 днів та був припинений без визначеного результату!). З 1981 року мій батько входив до тренерської бригади Анатолія Карпова, прийнявши запрошення чемпіона світу після одного з командних чемпіонатів СРСР, хоча й було добре відомо, що Карпов ніколи не платить своїм тренерам - зате це була унікальна можливість потрапити за лаштунки боротьби, вчитися новому серед кращих професіоналів світу, проводити тренувальні збори та опрацьовувати секретні дебютні варіанти. Карпова я знав з дитинства після зустрічі в Львівському шаховому клубі, з Каспаровим познайомився на Всесвітній шаховій Олімпіаді, де заразом взяв у нього інтерв'ю. Пізніше Анатолій Карпов став одним із неафішованих газових олігархів і меценатів, непублічним важковаговиком російського навколо політичного Олімпу, а його багаторічний запеклий суперник Гаррі Каспаров небезуспішно зробить спробу зруйнувати гегемонію FIDE, заснувавши власну федерацію, стане регулярним дописувачем респектабельного «Wall street Journal», мільйонером і завсідником московських антипутінських мітингів. За що й отримуватиме періодичні привітання від кремлівських чекістів - як не шаховою дошкою по голові під час сеансу одночасної гри, то відсидкою за статтею «дрібне хуліганство» у столичних КПЗ після особливо масових мітингів. Прикметно, що в останньому випадку стовідсотково просистемний та лояльний Карпов не забув про опонента - прийшов до райвідділу та відвідав затриманого із символічною передачею.

Футбольний клуб «Карпати» - старий стадіон «Україна», фан-сектор, виїздні матчі, подорожі залізницею по всій Україні, фанатська дружба з киянами-динамівцями та дніпрянами, ворожнеча з одеситами, киянами-арсенальцями, запорожцями та харків'янами, катастрофічний виліт клубу у другу лігу 2004 року та два сезони на апокаліптичних провінційних аренах, тріумфальне повернення через фінал Кубку України, «зелено-біла революція» біля ратуші, прорив у плей-оф Ліги Європи у 2010 році та феноменальний домашній виграш у «Галатасараю» в доданий час, фан-марші, патріотичні переклички між секторами, фанатські «фірми» «Banderstadt Ultras», «Galician Front Firm», «Young Lions», «PRIDE».

Ровери - «Евріка», «Орльонок», «Салют», «Тиса», «Україна», «Десна». В мене був «Аїст» - білоруський складний дорожний велосипед кольору «синьо-зелений металік». Від Погулянки до левандівського «5-го парку», від «Професорської колонії» до Збоїщ, від аеропорту до автовокзалу вірний горбоконик справно намотував кілометри, поки не віддав його «за дякую» для хлопчини, чий батько робив у нас вдома ремонт.

З вікна видно асфальтований майданчик, тепер завжди порожній та самотній під липневим сонцем чи осінньою мрякою, а раніше - арена для баталій між нашими хлопцями та мешканцями сусідніх будинків за першочергове право пограти в мініфутбол, бадмінтон, волейбол, «пекаря», «слона», «стіночку»... Був саморобний стіл з плити ДСП для настільного тенісу, саморобні ракетки з фанери. Трохи збоку - зварені з металевих труб турніки, на яких можна було розвішувати килимки для вибивання, тож за цю екологічну нішу тривала безкомпромісна боротьба з невтомними пенсіонерками, готовими цілодобово дбати за чистоту. Такі колізеї спальних районів день-у-день збирали всіх живих мешканців багатоповерхівок у віці від 6 до 18 років, а влітку всі рубались у футбол та баскетбол великими змішаними командами разом з батьками на шкільних спортмайданчиках.

Намальовані від руки квачем з білою фарбою майже стерті лінії дотепер нагадують про невідому зараз гру в «квадрат», де відбивали футбольного м'яча після одного дотику через розкреслені навхрест межі сегментів. Дотепер можна розібрати назви популярних колись рок-гуртів, якими прикрашали «свої» сектори хлопці з нашого під'їзду - «Nirvana», «Metallica», «Guns N'Roses», «Doors». Нині сюди зрідка приїздять мешканці чужих будинків - помити машину або покурити кальян і потеревенити влітку над вечір.

Вольові риси характеру та вестибулярний апарат перевірялись за допомогою кількох метрів вкраденого на якомусь заводі тросу і перекладини, змонтованих у так звану «тарзанку» на товстій бічній гілці високого клена над десятиметровим яром через дорогу.

Парк «Залізна вода». Срібна колонада букових стовбурів на всіяних брунатним листям пагорбах, пекучо-крижана вода з обкладеного мармуровими плитами джерела, оздобленого бронзовою головою лева, з пащі якого бив колючий струмінь. Алеї, втрамбовані цегляною крихтою, «стежка здоров'я» з турніками, брусами та гімнастичними кільцями, поміж яких російськомовні бальзаківського віку тітоньки вигулювали ротвейлерів. Ми не любили ротвейлерів і тітоньок, а вони - нас. Тепер вода струменить з джерела тоненькою цівочкою, мармурові плити через одну повідбивали зграї субпассіонаріїв, а поруч санстанція встановила табличку про заборону пити воду з джерела через кишкову паличку.

Картопля, печена на вогні в лісопарку. Імлисте надвечір'я, жовтень догорає терпким димом над туманними ярами, опале листя дихає гірким смутком, і злегка паморочиться голова. Багаття з сушняку, півтора десятка картоплин, загорнутих в газету «Молода Галичина», цибулина, інколи шматочок сала, трошки солі в сірниковій коробці. Грубої, виробництва Дрогобицького солевиварювального заводу. Скоринка обвуглена, а сама картоплина гаряча, золотава і запашна, гріє долоні та відганяє голод. Підкидаєш оберемок хмизу у вогонь, іскри танцюють над головою, і обличчя у всіх наче з каменю, а очі дивляться на жарини і теж загораються нетутешнім вогнем. Темрява відступає, хлопці закурюють, накидають олімпійки дівчатам на плечі і крізь полум'я дивляться кудись вдалечінь.

Березовий сік, підсолоджений чарами лісу. Цукати з апельсинових шкуринок. Варення» з пелюстків троянди. Допомагало при застуді, а готувалося просто шляхом перетирання промитих у воді квіткових пелюсток з цукром за принципом: 1 до 1. Цукор - найкраще радехівський чи ходорівський - купувався про запас у великих 50-кілограмових мішках, а в рафінадних кісточках найкраще смакував у залізничних спальних вагонах. «Чай» з терпких ягід шипшини, узвар з сушених в духовці чи на печі яблук, грушок і чорносливу.

Андрути. Ми все ж називали їх так, як вдома, а не як повелося за радянських часів - «вафельний торт» - перемащені дивовижним кремом шари хрумких і крихких вафель, байдуже, чи за канонічним рецептом гуру галицьких господинь Дарії Цвек, а чи просто з вареним згущеним молоком. Іноді - з кокосовою стружкою, тертими горіхами чи шоколадом. На кухні в нижній шухляді у мами - товстий зошит в клітинку в палітурці з сірого дерматину, з пожовклими сторінками. Рецепти, переписані від руки - переписи приготування різної смакоти, що передавалися від бабці до онуки.

Цейлонський чай - «Принцеса Нурі», «Принцеса Ява», «Принцеса Гіта», «Принцеса Канді». В туристичних походах - «Lipton» у жовтих одноразових пакетиках. Напій кавовий «Галка», «із застосування кореня цикорію».

Цукерки львівської кондитерської фабрики «Світоч»: «Ромашка», «Грильяж», «Стожари», «Червоний мак», «Спартак» і легендарний «Чорнослив в шоколаді» - поки на початку 2000-х фабрику не викупила «швейцарська» ТНК «Nestle», яка в рекордно стислі строки перетворила наші знамениті солодощі на нудотний пластилін. Так само успішно спаскудили продукцію не менш знаної «Львівської пивоварні», яку спершу переконливо загнобили масовим розповсюдженням пастеризованої сечі на кшталт «Славутича», а відтак привели на пивоварню «ефективного власника» у вигляді транснаціонального гіганта «Carlsberg». Тепер колись улюблені «1715» та «Портер» зустрічаються хіба на студентських світлинах з якогось Дня міста (тоді за ще радянською традицією «золотого вересня» відзначався 17.09, з традиційною осінньою мрякою в якості фону).

Заварний крем у паперових пакетах, «ванільні» сухарі та бублики. Львівська «Coca-cola» заводу «Аматіл» у півлітрових скляних пляшках. Абсолютно фантастичні газовані напої на природній сировині Жовківського цеху безалкогольних напоїв - «Дюшес», «Крюшон», «Крем-сода», «Мокко», «Тархун», «Ситро», «Криничка», «Ананасний».

Перший широкоформатний кінотеатр України з стереозвуком - «Львів», із залом на 750 місць у Стрийському парку. Не пропустили там жодної стрічки-бойовика, де у головній ролі грав Жан Клод Ван Дамм, Дольф Лундгрен, Арнольд Шварценеггер, Сільвестр Сталлоне, Мел Ґібсон, Клінт Іствуд, Курт Рассел, Брюс Вілліс, Стівен Сігал, Марк Дакаскос, Саша Мітчелл, Боло Янг і Джет Лі. Останніми роками сеанси відбувалися в неопалюваному залі, де від холоду замерзала кава в пластикових горнятках. «Львів» збанкрутував, але дивом вижив у лихоліття, і поки так і стоїть недоприватизованим. Іншим пощастило менше. Два десятки колишніх кінотеатрів перетворились в нічні клуби, крамниці, офіси, адмінбудівлі, або й зовсім зникли з мапи міста. Інколи ще ходили з батьками в «Орлятко», «Дружбу» і «Мир», а потім, студентами - у нововідкриті «Кінопалаци» на Театральній в Будинку офіцерів і на вулиці Коперніка.

Зима як зима. Лапатий і тихий сніг, від якого приємно й лоскітно. Сніг, а не брудно-сіро-коричнева мішанина талої води та піскосуміші під ногами та колесами автівок. Низьке небо, утеплене сіро-свинцевими хмарами, схоже на бабусину вовняну хустку, а не на вівсяну кашу, до якої дали забагато води. Мороз такий, що від нього тріскала шибка, і ритмічно порипував під ногами сніжок.

Різдвяні колядки, записані в окремий зошит - «Бог ся рождає», «Во Вифлиємі нині новина», «Бог предвічний народився», «Небо і земля», «Щедрик».

Постійні ангіни та бронхіти у всіх довкола в 1990-1995 роках. Казали, що то через вплив Чорнобильської катастрофи, викиди з Новояворівської «Сірки», «червону ртуть», а, може, через те, що тоді були надзвичайно гнилі зими та дощові весни. Від застуди і кашлю давали кислуваті шипучі пігулки «Мукалтін» на травах та солодкий сироп-мікстуру «Пертусин» від бронхіту, аскорбінову кислоту у маленьких жовтих драже, і порошочки «Антигрипін» в паперових обгортках, які виготовляли за копійки прямо в аптеках, де тоді всюди були рецептурні відділи та фармацевти. В школі також давали таблетки «Антиструмін» з йодом для щитовидної залози.

Ми зразу впізнаємо один одного на вулицях. Не має значення, чим, де, в кого і як серйозно ти займався. Бокс, муай-тай, вільна боротьба, самбо, кікбоксинг, карате, бойовий гопак, армійський рукопаш, регбі і просто качалочка. «Гетьман», «Рукавичка», «Спартак», «Трудові резерви», «Локомотив», «СКА», спорткомплекс Політеху «Барабан».

В Стрийському парку гімназистами ми ходили на уроки фізкультури в місцеву ДЮСШ, де окрім нас ще займалися баскетболісти та гандболістки, яких ми одного разу зачинили в роздягальні, аби першими зайняти ігровий майданчик, а вони віртуозно лаяли нас останніми словами крізь замкову щілину. Поруч був зал важкої атлетики - доступний для широкого загалу культуристів Нового Львова та околиці.

Неодмінний атрибут нормальної качалки - чорно-білі плакати легенд бодібілдингу на стінах: Джо Уайдер, Джей Катлер, Лу Ферріньйо і Доріан Єйтс. Займались до втрати пульсу та хрускотіння в суглобах під екстремальну музичну сув'язь «Rammstein» - «Scooter»-»Limp Bizkit» з музичного центру марки JVC з саморобним сабвуфером. Там же можна було оволодіти елементарними основами муай-тай, самбо та кікбоксингу від майбутніх майстрів спорту та призерів міжнародних змагань. А також позичити на місяць 100 доларів, навчитись міняти моторну оливу та гальмівні колодки в автомобілі ВАЗ, роздобути безкоштовний квиток на концерт, придбати майже новий мобільний телефон останньої моделі, отримати консультацію у справах сердечних, навчитись відправляти різних пройдисвітів на аксіологічні процедури, врешті-решт, бодай тимчасово звільнити свою свідомість від непотребу.

Термоядерні хот-доги з отакенними порціями огірків-помідорів-перцю-цибулі та посіченої синьої капусти з морквою, приправлені гірчицею та кетчупом. Найсмачнішими вважалися хот-доги з крапки на розі вулиць Дудаєва та Ковжуна, віконечко в корпусі Інфізу. Там ще була смішна історія, як борці-третьокурсники проводили люстрацію викладачу-корупціонеру, випхавши його з вікна корпусу і тримаючи за ногу на висоті другого поверху, і хтось там щось таке сказав чи пообіцяв, але раптом його відпустили і він впав на свою ж вишневу «дев'ятку». Зламав руку. Чи ногу. А відрахували потім тільки одного з люстраторів, віце-чемпіона Європи в своїй вазі.

...Біля теперішнього ресторану «Delice» в парку під час обідньої перерви одні невідомі добродії якось спалили чорний джип «Cadillac escalade», викликавши фрустрацію в його екіпажу.

«Братки» з Роксівського угруповання, відтак розмаїті «артурівські», «мухінські», «рокерівські», «мордівські», та «котячі». Похмурі мізантропічні оперативники нині розформованого УБОЗу, опецькуваті рум'яні патрульні з мостиським акцентом, неголені та невиспані сержанти з карного розшуку, свиноподібні бійці БМОП «Беркут». Цільова аудиторія російського журналу «Братішка». У листопаді 2003 року ввечері на вулиці Івана Франка з ручного кулемета Калашникова застрелили бригадира «мухінських» боксера Олега Леніва зі Стрия, у 2007 на проспекті Чорновола - Миколу Лозинського-»Рокеро». На цьому легенда про «львівське Палермо» закінчилася.

Літній таксист на радянській «Волзі» ГАЗ-24, одягнений у потерту шкірянку, дорогою з залізничного вокзалу на Новий Львів розповідав, як працював слідчим прокуратури в знаменитій групі Іванова-Гдляна, що розслідувала масштабну корупцію комуністичної номенклатури в сонячному Узбекистані; про службу в ракетних військах у Забайкаллі; про Окуджаву й Висоцького та ментальність російських шестидесятників. Відрахувавши решту, він якось ніби не до ладу сказав на прощання: «Сенс життя - доводити гівнюкам, що не боїшся і не поважаєш їх, адже гівнюки дуже люблять страх та повагу, особливо публічну».

Солодкаво-мигдалевий присмак «контррозвідувального супроводження» та «контррозвідувальної розробки» в стилі Комітету державної безпеки над усім, що хоч трохи ворушиться та подає якісь надії на національне відродження. Багатотисячні мітинги, де багато палаючих сердець та голодних очей. Камуфляжі, смолоскипи, сорочки сталевого кольору з чорними краватками, газові пістолети, спортзали. Ночі кольору ожини, кров на губах та стінах під'їздів. Загадкові смерті за таємничих або безглуздих обставин на вузьких поворотах автотрас або темних сходових клітках практично всіх тих, хто міг без тіні страху в очах і тремтіння в кулаках тренувати, вишколювати, переконувати, вести за собою молодь. Брошура Валентина Мороза «У пошуках українського Піночета» з передмовою Андрія Парубія, «канівська четвірка», генерал армії Євген Марчук - колишній начальник 5-го «ідеологічного» управління КДБ УРСР - кандидат у Президенти України, туга за «твердою рукою» і красномовні тези про «диктатуру закону». Вчорашні кадебісти на трибунах поруч з вчорашніми дисидентами. Розкол в СНПУ, розкол в КУНі, розкол в УНСО. Блок «Менше слів» - 0,16% голосів, виборчий блок партій «Національний фронт» - 2,71%. Бар'єр - 4% - демократія. Один депутат-мажоритарник у Верховній Раді від СНПУ, троє від КУНу.

В кабінетах на вулиці Володимирській, 33 в Києві - генерали Євген Марчук, Валерій Маліков, Володимир Радченко, Леонід Деркач, Ігор Смешко, Ігор Дріжчаний. В кабінетах на вулиці Богомольця, 10 в Києві - генерали Володимир Радченко, Юрій Кравченко, Юрій Смірнов, Микола Білоконь.

Ми пам'ятаємо акцію «Україна без Кучми» 2000-2001 років, зниклого Гію Гонгадзе, плівки Мельниченка, прес-конференцію Мороза, «касетний скандал», піший похід на Київ, організаційний комітет «За правду», сутички 9 березня під Адміністрацією президента, курсантів МВС, переодягнених анархістами, організацію «Тризуб ім. Степана Бандери» в ролі «третьої сили», перші «коктейлі Молотова», соціалістів і унсовців в одному строю. Колона Соціал-національної партії України - скільки людей, стільки й жовтогарячих прапорів з синім знаком «Ідея нації».

Журнал СНПУ «Орієнтири»: статті «Десять тез про демократію» Алена де Бенуа, «До питання про політичну націю» і «Чистий розум» Ярослава Андрушківа, «Геополітичні орієнтири України» та «У пошуках героя» Андрія Парубія, «Метафізичне підґрунтя ідеологій» і «Магія, чудесне та неможливе» Левка Мартинюка, «Нові тенденції правої ідеології в Європі» Андрія Холявки, «Ретроспективність чи позачасовість» Андрія Поцілуйка. Загальний настрій: епоха рабів мине, повернеться епоха вільних людей, героїв, лицарів. Доінтернетна доба.

Ми пам'ятаємо акцію «Повстань, Україно» 2002 року на чолі з Ющенком, Тимошенко, Симоненком і Морозом, мукачівські вибори та помаранчевий майдан 2004 року та ще декілька сотень інших акцій. Ми вчилися малювати «банери» олівцями та пензликами тушшю на папері-ватмані, клеїти плакати взимку при температурі - 15 С за допомогою клею «Бустілат» та тікати від ППС-ників. Якось восени 2007 року весь Львів засмітили сіті-лайтами з «рекламою» журналу «Фокус» з фізіономією тодішнього президента РФ Владіміра Путіна на всю обкладинку. Довелося невідомим добродіям оперативно вносити зміни в дизайнерські рішення, при чому від несприятливих метеоумов низка рекламних конструкцій зазнала незворотних ушкоджень. Але паралельно вдалось довідатися, що аудиторія поціновувачів політичної творчості екс-підполковника КДБ в «бандерівському Львові» надзвичайно широка, зокрема серед працівників деяких райвідділків.

2003 рік, спекотне літо, тисячі листівок та газет, заблоковані спецназом автобуси - акція СНПУ «Волинь пам'ятає», під час якої український націоналізм вперше за багато років стає чинником міжнародного політичного процесу, блокуючи спроби псевдоеліти переписати історію та прогнутись під зовнішнім тиском Варшави у питаннях історичної пам'яті.

«Братковицький убивця» Онопрієнко. Скасування смертної кари рішенням Конституційного суду. Навчання ракетних військ, під час яких довбонули ракетою «Точка-У» по дев'ятиповерхівці в Броварах. Скнилівська трагедія. Перший всеукраїнський перепис населення, на якому нас ще було 48 мільйонів. Книжка Леоніда Кучми «Україна - не Росія». Постановочні конфлікти навколо острова Тузла та острова Зміїний. Українська миротворча місія в Іраку - одна механізована бригада, бої з ісламістськими саддамівськими партизанами біля міста Ель-Кут у складі багатонаціональної дивізії, де більшість складали поляки. Один товариш, самбірчанин, який там служив, якось вночі розстріляв з кулемета КПВТ караван верблюдів, переплутавши їх через тепловізор з душманами. Чергові вибори. Гасло «Бандитам - тюрми».

Міські голови Львова - інженер-електронік Василь Шпіцер, математик і поет Василь Куйбіда, інженер-нафтовик Любомир Буняк, гешефтмахер з «Галицьких інвестицій» Андрій Садовий.

2000 рік, на тлі тотального засилля низькопробної російської попси запускається альтернативне львівське ефірне «Радіо Ініціатива NIKO» на частоті 102,5 FM, де діджеями працювали Ромко Чайка, Місько Барбара та Юрій Шаріфов. Якісна західна музика, гостра політична публіцистика, топова лінійка опозиційних політиків на чолі з Юлею Тимошенко у прямому ефірі з крихітної студії на Сихові. «Острівець свободи слова і доброго смаку». Правильне радейко. Зникло у 2002 році. На вивільненій частоті запрацювало «Ретро ФМ». Крапка. Фініш.

Ми пам'ятаємо, як наш світ тихо покинули письменники Жоржі Амаду, Астрід Ліндґрен, Курт Воннегут, Станіслав Лем, Чінґіз Айтматов і Девід Селінджер, і жива пульсуюча літературна Атлантида минулого століття назавжди поринула в імлисті запилені глибини бібліотек.

Ми пам'ятаємо, як загинули в атентатах колишня прем'єрка, залізна леді Пакистану Беназір Бхутто, підірвана на передвиборчому мітингу; конголезький президент-партизан Лоран Дезіре Кабіла, якому ще Ернесто Че Гевара закидав «брак революційної серйозності», застрелений своєю ж охороною; сербський прем'єр Зоран Джинджич, застрелений бійцями елітного спецпідрозділу за передачу героїв війни на розтерзання в Гаагу; македонський президент Борис Трайковський, що відбив вторгнення албанської армії бойовиків-наркоторговців і загинув у дивній авіакатастрофі; шведська міністр закордонних справ Анна Лінд, яку зарізали в супермаркеті точнісінько перед референдумом про вступ до єврозони; прем'єр-міністр розтерзаного громадянською війною та заледве склеєного до купи Лівану Рафік Харірі, кортеж якого підірвали під час руху тисячею кілограмів тротилу; духовний лідер радикального ісламістського руху «Хамас» Ахмед Яссін, рознесений на шматки ракетою з ізраїльського вертольота; голландський кінорежисер-документаліст, борець проти ісламізації Європи Тео Ван Ґог (нащадок того самого Ван Ґога), застрелений, а потім зарізаний марокканським мігрантом в центрі Амстердаму.

Як розбився на супер-надійному «Volkswagen-phaeton» харизматичний та перспективний лідер австрійської націоналістичної «Партії свободи», губернатор Каринтії Йорг Хайдер, про якого писали статті в дусі «правого ренесансу» і на якого покладали надії навіть у нас.

Травень 2000 року. Лідер «Національного фронту» Франції Жан-Марі Ле Пен у Львові виступає в театрі імені Марії Заньковецької на 6-му з'їзді Соціал-національної партії України, де люди стоять у проходах, і промовляє французькою: «Сонце сходить на сході»... Хлопці дивляться на Ле Пена, неначе бачать на ледь освітленій сцені історичний давньоєгипетський артефакт із Каїрського музею, що ожив і вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям і перекинутись слівцем із перехожими. Артистична жестикуляція, нездоланна харизма, киплячий інтелект, живий оригінальний гумор, невичерпна енергія - здавалося, цей жвавий дідусь просто заражав всіх впевненістю у спільних завтрашніх перемогах. У складі 1-го парашутного полку Іноземного легіону він воював в Алжирі та Індокитаї, понад 40 років очолював Національний фронт, обирався депутатом національного та Європейського парламентів, рекордну кількість разів брав участь у президентських перегонах, аж поки у 2002 році не прорвався у другий тур (вперше будь-де в Європі після 1945 року націоналіст отримав реалістичні шанси очолити державу). Де його прогнозовано переміг завдяки консолідації темних сил (82% голосів) бюрократ і корупціонер Жак Ширак. У 2012 році передав посаду голови «Національного фронту» доньці - Марін Ле Пен, яка привела партію до перемоги на виборах в Європарламент, а заодно посилено зайнялась антинатівською, антиглобалістською і незрозуміло для чого пропутінською агітацією. Онука Ле Пена Маріон стала наймолодшою депутаткою французького парламенту у 2012 році, а самого заслуженого ветерана у 2015 році офіційно виключили з заснованої ним партії.

Доктрина Вулфовіца. «Вісь зла» Буша-молодшого: Ірак, Іран, Північна Корея; відтак «по той бік осі» опинилися Куба, Лівія та Сирія, плюс «оплоти тиранії» Білорусь, Зімбабве та Мьянма. З Путіном тоді було модно знимкуватися на самітах, теревенити про «перезавантаження» і обійматися перед телекамерами.

Путін. Путін-чекіст. Путін-помічник Собчака. Путін-прем'єр-міністр РФ. Путін-президент РФ. Путін знову прем'єр-міністр РФ. Путін знову президент РФ. Путін-підводник. Путін-стерх. Путін-краб. Путін-антиолігарх. Путін-олігарх. Це зараз видається сюрреалізмом, але на початку 2000-х Путін всерйоз обговорював питання про вступ РФ до НАТО, а в 2010 році написав статтю про єдиний економічний простір від Ліссабону до Владивостоку. РФ - повноправний член «Великої вісімки», Путін зірка програми на всіх самітах. Створення БРІКС. Євразійський економічний союз. Офіційно зареєстрована міністерством юстиції України «Партія політики Путіна» (брала участь в парламентських виборах).

43-й Президент США - Джордж Буш-молодший. Його тато також був Президентом США та директором ЦРУ, і на його честь навіть назвали авіаносець, але тут явний випадок генетичного дрейфу. Незважаючи на ковбойський стиль та ретельно культивований імідж крутого техаського рейнджера, як і батечко, мав до Техасу дуже опосередкований стосунок: народився в штаті Коннектікут і закінчив елітний Йельський університет. Тобто по факту - стовідсотковий янкі. Але сімейний бізнес та батьківські мільйони зробили своє - спершу Джордж Буш купив техаський бейсбольний клуб, а відтак двічі вигравав губернаторські вибори. Переміг на президентських виборах 2000 року автора міфу про «глобальне потепління», віце-президента від Демпартії Альберта Гора. При цьому переміг у неповторному фірмовому стилі - набравши в абсолютних показниках на півмільйона голосів менше (виборче законодавство США передбачає непряму процедуру виборів) та після перерахунку бюлетенів у штаті Флорида, де губернатором був - за чистісіньким збігом обставин - молодший брат кандидата, Джеб Буш. За перший рік президентської каденції Буш-молодший провів майже 40% робочого часу у відпустках та відпочиваючи на сімейному ранчо в Техасі. Одного разу переплутав Словенію з Словаччиною, перебуваючи там під час державного візиту. Двічі Людина року за версією журналу ««Time. Команда Буша - неоконсервативний політичний грейдер, що агресивно забезпечив дві безперебійних президентських каденції: віце-президент Дік Чейні, міністр оборони Доналд Рамсфельд, держсекретар Колін Пауелл, автор стратегії національної безпеки США Пол Вулфовіц. Гостро-критична документальна стрічка оскароносного режисера Майкла Мура, присвячена витівкам Буша-молодшого та його бригади, зібрала в прокаті 222 мільйони доларів, на рівні видовищних блокбастерів, чого раніше в голлівудських бути не могло в принципі. «Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю - і одразу кілька «Золотих малин» мимовільним виконавцям головних ролей, від Джорджа Буша до Брітні Спірс.

У нас на очах по телевізору падали протаранені «Боїнгами-767» вежі-близнюки Всесвітнього торгівельного центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року та осідав від удару головний корпус «Пентагону». «Аль-Каїда», «Талібан», «Аль-джазіра» і Осама бен Ладен - замотаний у ковдру ісламський Санта-Клаус з стареньким автоматом Калашникова на колінах, що погрожував всім, кому треба і не треба, експортом джихаду. Вторгнення США в Афганістан, вторгнення в Ірак. Офіс бен Ладена в гірському масиві Тора Бора. Створення Міністерства внутрішньої безпеки (за аналогією з берієвським МГБ) та «Патріотичний акт» Конгресу США, який дозволив спецслужбам безкарно прослуховувати і документувати будь-кого і будь-коли без жодної санкції суду. Війна проти терору, тюрми-концтабори в Гуантанамо на Кубі та в Абу-Грейб в Іраку, куди військовими транспортниками таємно звозили сотні заарештованих ЦРУ з порушенням будь-яких законних процедур громадян різних країн світу.

Тихі американці. Колишній піхотний сержант, учасник «Бурі в пустелі» Тімоті Маквей - самотній бомбіст-опортуніст, що підірвав торгівельний центр разом з людьми в Оклахома-сіті у 1995 році. Страчений смертельною ін'єкцією, перед смертю зачитав моторошно-гіпнотичний вірш «Invictus» («Нескорений») англійського поета Уільяма Хенлі. Героїчний слюсар-зварювальник Марвін Хімейер з маленького містечка типу Радехова в штаті Колорадо, у якого великий завод на пару з банком відібрали ділянку під авторемонтною майстернею, а він за допомогою бетону та листової сталі переобладнав звичайний бульдозер у БМП і поїхав влаштовувати бульдозерну люстрацію. Загинув як самурай на руїнах знищеної власноруч фінансово-промислової інфраструктури містечка після двогодинного бою з місцевим аналогом «Беркута» - загоном SWAT. Непереможений 11-й чемпіон світу з шахів Роберт Джеймс Фішер, володар одного з найвищих зафіксованих коефіцієнтів IQ в історії США, який свого часу покинув навчання у середній школі, посилаючись на те, що там всі дурні, насамперед - учителі. Заарештований і відлупцьований помилково поліцією в місті Пасадена за підозрою в пограбуванні банку, оштрафований податковою з арештом всього нерухомого майна включно з призовими турнірними кубками, позбавлений американського паспорта за матч-реванш з Борисом Спасським в блокадній Югославії у 1992 році. Затриманий у Японії та депортований до приполярної Ісландії, де й помер у Рейкьявіку. Працівник Агенції національної безпеки США Едвард Сноуден, який втік з Америки та публічно з доказовою базою розповів про стеження американської радіотехнічної розвідки за десятками мільйонів людей по всьому світу, не виключаючи міністрів та президентів. Засуджений до вищої міри соціальної справедливості - постійного проживання в Російській Федерації.

Життєрадісний троль - президент Венесуели Уго Чавес в червоному береті та оливково-зеленому однострої підполковника повітряно-десантних військ на вулицях Каракаса. На посаді президента Чавес не лише займався націоналізацією енергетичного сектора та вказував дорогу на історичну батьківщину Exxon Mobil, а видавав мільйонним тиражем Сервантеса, проводив багатогодинні прийоми громадян у прямому ефірі по телебаченню та записував диски з народними піснями у власному виконанні. Пережив спробу військового путчу, організованого венесуельськими олігархами та американськими спецслужбами. Автор концепції «боліваріанської революції», венесуельського «соціалізму 21 століття» з сильним еклектичним впливом марксизму, просвітництва, мілітаризму та християнської теології визволення. Брав участь в невдалому військовому перевороті, законним шляхом обрався депутатом, згодом - президентом. Намагання сформувати «вісь добра» на противагу американському неоколоніалізму: Куба - Венесуела - Болівія. Окрім обзивання нехорошими словами волохатих атлантистів з Конгресу США та особисто Джорджа Буша-молодшого, ця ініціатива мала й реальні практичні контури: в обмін на постачання пільгової венесуельської нафти Куба скерувала коло 30000 своїх кваліфікованих лікарів до бідних районів Венесуели. Завдяки кубинським вчителям венесуельці отримали один із найвищих рівнів грамотності населення в регіоні. У 2013 році Чавес помер від раку, а більшість його реформ завдяки наступникам та реанімованій ліберальній проамериканській опозиції поступово згортаються.

Друга палестинська інтифада на Західному березі річки Йордан та в секторі Газа у 2000 році, лідер ОВП, інженер за освітою Ясир Арафат у традиційній бедуїнській хустці-куфії, що стала символом руху палестинського опору. Ізраїльські прем'єри-яструби як на підбір - якщо не колишній начальник Генерального штабу чи міністр оборони, то екс-командир спецназу або військової розвідки: Єгуд Барак, Аріель Шарон, Біньямін Нетаньягу. Мечеть Аль-Акса на Храмовій горі в Єрусалимі, масові заворушення, танкові атаки та вертольотні авіаудари по бойовиках у біблійних містах Єрихон, Вифлиєм, Назарет і Хеврон. Палестинський рух «ФАТХ», терористична організація «Хамас», «Бригади мучеників Аль-Акси», саморобні міномети та ракетні установки в оливкових гаях, палестинські школярі з камінням проти танків «Меркава» і бронетранспортерів «Намер», підземні тунелі, по яких палестинці транспортували зброю та боєприпаси з Єгипту в сектор Газа. Операція «Литий свинець». Війна проти ісламістів з «Хезболли» в Лівані.

...Фотоапарат фірми «Polaroid», що моментально друкував відзняті світлини на фотопапері - невеликі кольорові квадратні фото з білою рамочкою, які треба було заховати на кілька хвилин у темряву для проявлення. Десять знімків в касеті. Всі шкільні лінійки та дні народження в одному альбомчику.