Цікаві кореляції. В Донецьку і Луганську українську мову рідною вважає менше 20% населення (11% і 14% відповідно). Там – окупація. У Харкові та Одесі – близько 30%, ці міста є зонами ризику. Там були масові заколоти, які ледь не призвели до втрати контролю центру над областями. У Миколаєві і Запоріжжі українську рідною назвали близько 42% а в Дніпропетровську – 46%. У цих регіонах ситуація досить швидко стабілізувалася. І хоча спокій на Дніпропетровщині приписують винятково заслугам однієї супер-пупер патріотичної команди, думаю, не останню роль зіграв мовно-етнічний склад області та віддаленість її від російських кордонів. Аналогічне можна сказати й щодо Миколаївської та Запорізької областей. Ну а найменш проблемним є Херсон, де більшість населення – 56%, має чітку українську ідентичність. Там щось таке аквафрешеве булькнуло – і щезло.

Отже, чим вищий у населеному пункті / краї рівень відчуження від такої ключової етновизначальної риси, як мова, тим легше його втягнути в тенета «русского мира». І навпаки.

Підіть розкажіть Губарєву про українську політичну націю.