День військово-морського флоту.

Я не можу служити на флоті. Так вирішила велика і мудрюча медкомісія при воєнкоматі. Але флот я люблю. І розумію його значення.
Це далеко не лише захищати берегову лінію від зазіхань.

Флот - це єдине, що на сьогодні робить Україну регіональною, а може зробити і глобальною державою. Адже на морі, на відміну від суходолу, держава є там, де є її прапор, підкріплений сталевою волею кількох десятків чи сотень моряків та тонами реальної сталі корабля.

Маючи ворога-окупанта, який піратствує на морі, а також величезні інтереси в торгівлі, розвиваючи портову інфраструктуру, розбудовуючи річковий і морський комерційні флоти, Україна зобов'язана мати військово-морський флот. І спроможності цей флот повинен мати далеко за межами дрейфування в прибережних водах.

Президент України своїм указом визначив, що день ВМСУ відзначатиметься щороку в першу неділю липня. Ми залишаємо окуповану Росією останню неділю липня разом з наївними до дурнуватості уявленнями, що можемо щось там святкувати разом з росіянами.

Нова дата стане і днем працівників річкового та морського флотів.

Напевне це трохи дивно - звести до купи усі "мокрі" професії. Але, з іншого боку, а яка дата могла би стати кращим днем ВМСУ? На жаль, ситуація з анексією Криму, залишила нас фактично не лише без корабельного складу, але і без дня військового флоту.

Тому нехай поки буде разом з усіма в першу неділю липня. Наш ВМСУ ще сам створить свій день перемогами на морі. У цьому немає жодних сумнівів.

А сумнівів немає тому, що в Україні залишились військові моряки. Ті, хто стиснув зуби від образи, залишаючи на поталу ворогові свій дім, і не за наказом, а за покликом і за болем серця повернувся в Україну.

Повернувся, щоб служити далі і створити новий флот. Той флот, який ми ще мусимо створити усім народом. Той флот, який скоро вже відвоює собі право на своє свято, а нам - на гордість за свою країну, і як бонус - увесь мирний і безпечний світовий океан на додачу з нашим Кримом.