Чим ближче 22 червня, тим дедалі частіше згадується символізм цієї дати. Воно й не дивно. Увесь той барабанний бій, який досі чути в Росії, буде ще довго звучати, й викликати імперські міражі у свідомості не лише громадян країни, а й у кремлівських коридорах влади.

Події останніх днів дають велику поживу для російської конспірології. Хоча в більшості своїй це лише збіг у часі, але в запаленому мозку, який постійно шукає і знаходить підступи ворогів, все складається в пазл знищення держави російської. Вже й Жириновський у черговому ток-шоу на федеральному каналі договорився до того, що «ЛНР» та «ДНР» є продуктом роботи всюдисущого державного департаменту. Мета останнього за Жириновським очевидна - знекровити Росію. Щобільше, американські провокації з метою створення подібних республік у Харкові, Дніпропетровську, Одесі в тому й полягають, що прийняти їх до складу Росії не можна, а кинути теж. Зміст таких утворень коштує великих грошей і тим самим підточує економіку великої країни, що піднялася з колін.

Жириновський при всій своїй епатажності ніколи не говорить те, що не санкціоновано Кремлем. Навпаки, його імідж не цілком адекватного політика дозволяє вкидати до інформаційного простору пробні кулі, а потім спостерігати за реакцією всередині країни та за її межами.

Обстановка для Путіна і його найближчого оточення складається дуже непроста. Певна економічна й фінансова стабілізація першого кварталу поточного року змінилася передбачуваним падінням. Це змушені визнати не тільки навколокремлівські експерти, але й міністри економічного блоку. Випромінюючи офіційний оптимізм вони, втім, змушені були заявити під час Петербурзького міжнародного економічного форуму (ПМЕФ), що, принаймні, другий і третій квартал російська економіка покаже падіння, але в четвертому кварталі розпочнеться підйом.

Аналогічно висловився й Володимир Путін. Традиційно у своїх виступах на ПМЕФ він окреслює найближчий курс країни. Від нього чекали відповіді на головне питання останнього часу: що обере Росія - подальше протистояння світові або економічний розвиток. Ясної відповіді так і не надійшло. Прозвучали чергові слова про відкритість Росії всім інвесторам. Пропозиція створити «регіональні штаби з підвищення інвестиційного клімату». Як за радянських часів. Не збір врожаю, а битва за урожай, фронт посівної, фронт косовиці.

Підвищувати інвестиційний клімат Путін хоче саме штабами і ніяк не інакше. Військова термінологія в цьому випадку не проста фігура мови й використовується не випадково, а навмисно.

До того ж буквально напередодні такого важливого для Москви форуму непомітно підкрався ЮКОС. Постійна палата Третейського суду в Гаазі в липні 2014-го постановила, що Росія повинна виплатити компенсацію кіпрським компаніям Hulley Enterprises та Yukos Universal Limited, які сумарно володіли 51% акцій ЮКОСу, а також пенсійному фондові компанії Veteran Petroleum Ltd. Загальна сума відшкодувань за позовом - $ 50 млрд. У Росії був рік для вирішення питання: або визнати позов і платити, або спробувати досягти мирової угоди. Причому, компанії, що подали позов, не проти можливої ​​торгівлі.

Краще отримати менше, але не витрачати час і гроші на подальші розгляди. Москва ж віддала перевагу гордовитому очікуванню, от і дочекалася. Колишні акціонери ЮКОСу, не отримавши від Росії жодних сигналів, пішли з рішенням суду в Гаазі далі. У травні стало відомо, що вони звернулися до судів Великої Британії, Франції та США і готують аналогічні позови до судів Бельгії та Нідерландів - тоді ж глава російського Міністерства юстиції Олександр Коновалов не виключив «найнесприятливішого» розвитку подій, зокрема й арешту майна Росії за кордоном . Що й сталося спочатку в Бельгії, потім у Франції і, можливо, в Австрії. Аналогічні звернення вже подано до виконавчих служб інших країн.

Спочатку в хід пішла традиційна конспірологія про те, що таким чином підступний Захід хоче підірвати ПМЕФ і поставити Путіна у незручне становище. Потім виявилось, хто б міг подумати, що рішення було минулого року, і збіг у часі, з одного боку, випадковий, а з іншого, не зовсім. Як інакше розуміти явне небажання Москви взагалі розмовляти на цю тему. Тепер лунають голоси з вимогою відповідного арешту власності західних країн у Росії.

Оскільки позови пред'явлено державі Росія, то й арешту підлягає тільки те, що цій державі належить, за винятком власності дипломатичних і торговельних місій відповідним чином акредитованих.

Звідси досить бадьорі заяви про те, що державної власності за кордоном Росія має дуже мало й начебто нічого страшного не станеться.

Не зовсім так. Арешту підлягає і власність Росії як держави, і її участь у приватних фірмах, банках та підприємствах. Зокрема, на цій підставі накладено арешт на власність Російської православної церкви в Бельгії та Франції. Мало того, тепер власник заарештованого чи заблокованого майна, а також рахунку в банку, має за два тижні довести, що це не державна власність, а приватна. Якщо за два тижні документи не буде подано, то арешт триватимеме, й подальші розгляди й доведення відбуватимуться вже в судах. Справа цивільна, але, умовно кажучи, презумпція невинності тут не діє. Навіть навпаки, потрібно самому доводити, що не винен, не маєш навіть на копійку державної власності тощо.

Справа ЮКОСу для Путіна - питання суто політичне. І тут він не має наміру відступати ані на крок. Аж до виходу з Ради Європи й невизнання на цій підставі рішень суду з прав людини. Однак така політика виражається в гарантії права власності. Якщо європейські суди не можуть змусити Росію дотримуватися прав власності, то бізнесу в ній робити нічого.

Як зазначив директор Інституту пріоритетних регіональних проектів Микола Миронов, «Це може позначитися і на процесах так званої деофшоризації». Причому позначитися може двояко: хто наважився повернути капітал до Росії, подумає двічі - адже якщо відберуть тут, то не допоможе й Гаага. А хто, навпаки, розміщував все на Заході (особливо це стосується структур, близьких до корпорацій), той здригнеться: як з'ясувалося, тепер і там можуть арештувати рахунки ... Страх, що відберуть всередині країни, завжди був, але він компенсувався можливістю захистити активи на Заході. Нервозність всередині еліти, що й без того не вщухає після запровадження санкцій, посилиться. Еліта може почати фрондувати й чинити моральний тиск на владу».

Є від чого нервувати серйозним людям у Росії. Мало того, що багато нев'їзних до західних країн, так їм доведеться хвилюватися через маленьку триповерхову хатинку в престижному районі Лондона. Якщо у Великій Британії почнуть арештовувати російську власність, то стосуватиметься це вже дуже багатьох. Можливо, потім вдасться довести, що придбано це за свої зароблені непосильною працею, і держава російська не дало на таке придбання жодної копійки, вірніше цента, але поки неспішна англійська судова система буде це вирішувати, мине багато часу і в Темзі, як і в Москві- річці, багато води спливе. Начебто збирав щось на «чорний день», для відпочинку після праці праведної на благо держави, а тепер йди і доводь в англійському суді, що ти не верблюд і ні в чому такому не винен. Та й чи зумієш довести, ще дуже велике питання. А стрес який.

Суди на Заході неспішні. Вже відомо, що скарги, які було подано на арешт російського майна в Бельгії, будуть розглядатися в листопаді. На разі ж громадяни Росії в Бельгії та Франції не можуть отримати гроші й сплатити рахунки за картками рідних банків. Заблоковано. Спасибі Путіну за це.

Тут є психологічна проблема. Переважна більшість у російській еліті ставиться до закордонних судів, як до своїх. У Росії все вирішують гроші та адміністративний ресурс. Дуже важко багатьом уявити, що суди на Заході більш вільні у відносинах з виконавчою владою і їй не підкоряються. Адміністративного ресурсу в російському розумінні там немає, тому ноти протесту абсолютно безглузді. Не може чиновник МЗС у західній країні зателефонувати судді й змусити ухвалити потрібне рішення.

У наявності політичний і правовий глухий кут. Російська влада не бажає йти на якісь поступки, віддаючи перевагу твердо стояти на своєму. Зокрема, у справі ЮКОСу. Відповідно на Заході будуть діяти аналогічно. Конфлікт буде розростатися і з кожним кроком виходити з нього буде дедалі складніше.

Західну громадську думку виховано на принципі «священність і недоторканність приватної власності». Росія його грубо порушила, фактично націоналізувавши ЮКОС. Тим паче, що постраждали від націоналізації не тільки громадяни Росії, але й західних країн. Суди на Заході їх захищають.

Наступна дуже важлива проблема. Куди серйозній людині зі своїми грошима подітися. На Захід вже не можна, до Японії також. Китай не надто надійний, як і монархії Перської затоки. Сьогодні вони товаришують з Росією, а що буде завтра, нікому не відомо. Ось і виходить, що серйозним людям з їхніми капіталами подітися особливо нікуди. Відразу ж виникає питання, як дожили до такого життя і хто винен.

Результатом такого протистояння Росії із Заходом буде розкол еліт у Білокам'яній. Не слід забувати й про провінцію. Там теж багато осіб, які на разі перебувають при владі й котрі розмістили свої капітали на Заході. Якщо люди довго будуть перебувати в нервозному стані, то вони досить швидко знайдуть відповідь на питання: хто у всьому цьому винен. І яким чином перейти до дій, що заспокоюють нервову систему.