Щодо Майдану в Вірменії. Доля Вірменії - ілюстрація того, що неоднозначні територіальні здобутки мають вельми неоднозначні наслідки для країни. Якщо чесно, Вірменія мала би стати самою відкритою до Заходу країною у регіоні. Рівень освіти та політичних преференцій вірмен вказує на теоретичну виразну прозахідність вірменського суспільства. Недаремно у час розпаду Радянського союзу там виникли одні з найсильніших відцентрових рухів, і, недаремно, досі у вірмен - одна за найбільших і найвпливовіших діаспор у світі.

Але все змінив Нагірний Карабах. Росія разом з вірменськими "ополченцями" витіснила азербайджанців з регіону. Але Єреван потрапив у жорстку залежність від Росії, яка через свою армію тримає під контролем вірменську політику. Вірменія отримала Нагорний Карабах, але позбавила себе шансів стати частиною західного світу. Нині у вірмен - черговий шанс вирватися з цієї залежності. Але проблема Нагірного Карабаху - лишається тягарем набагато більшим, аніж пасивність громадян чи урядова поліція. Віддати регіон Азербайджану - нереально, утримувати регіон далі - це знову укладати угоду з кремлівським дияволом.

...Іронія в тому, що схожий з нагірно-карабахським сценарієм Путін готує для України у вигляді повернення окупованих регіонів Донбасу. Так, ситуація, з першого погляду протилежна, - бо Нагірний Карабах де-юре належав іншій країні, а Донбас - нашій. Але логіка та сама - через підконтрольні Кремлю маріонеткові квазіутворення зупинити рух України на Захід.