Так вже склалося, що, ведучи мову про конституційну реформу, ми зазвичай маємо на увазі насамперед реформу місцевого самоврядування в напрямку децентралізації, зазначає в своєму блозі на «Новом времени» політолог Ігор Когут. Це сьогодні надзвичайно важливо, це сьогодні пече. Як зробити так, аби люди, громадяни могли впорядковувати своє життя, щоб громади були справжніми осередками розвитку і середовищем, де людям комфортно жити, працювати, народжувати та виховувати дітей, доживати старість і відпочивати? Як розв'язати руки громадській ініціативі, створити умови для функціонування представницьких органів, зробити їх відповідальними і доступними? Як зробити так, щоб всі питання і проблеми вирішувалися на місці, без очікування схвалення «Києва»? Як у цій ситуації зберегти цілісність країни і забезпечити її європейський розвиток?

Величезна кількість запитань потребує вирішення. Однак серед них є одне, яке нам не дає розправити крила і розгорнути ініціативу – це довіра. Вже стали прикрим правилом провали тих, хто досі брав на себе ініціативи реформування. Так, перед нами постає проблема лідерства, адже, як казав президент Ізраїлю Шимон Перес, лідери – це не ті, хто стоять над нами, а ті, хто веде нас вперед. Проблеми довіри і лідерства – чи не найбільший тягар, що не дає нам можливості рухатися до бажаних змін.

Я вирішив брати участь у роботі в Конституційній комісії приблизно з тих же міркувань, що і у 2012 році, коли група NGO з Громадського консорціуму виборчих ініціатив делегувала мене до Конституційної асамблеї. Йдеться про бажання збалансувати час і можливості, які не хотілося марнувати. Але цього разу мотивація була значно сильнішою – це Майдан, люди, які стояли і гинули за те, щоб країна змінювалася, щоб справедливість стала мірилом суспільних відносин, щоб корупція не заважала нам жити і будувати європейську країну, де цінності демократії та права не були б порожнім звуком.

Для мене особисто викликом стала участь у Муніципальному форумі, що відбувся днями в Одесі. Я виступав перед сотнями міських голів, людей, яким виборці довірили право представляти інтереси громади і відповідально керувати її ресурсами. Один висновок: із людьми потрібно говорити багато, пояснювати, слухати, дискутувати. Спочатку це завжди важко, але з третьої щирої спроби обов‘язково відчуєш результат. Крига скресає, з'являється можливість чути один одного, відбувається діалог, що може перерости у партнерство. Така комунікація є дуже важливою для суспільства, де все ще бракує суспільної довіри.

Я наголошував, що міські голови є однією із зацікавлених сторін, що вони мають стати однією з ключових аудиторій для консультацій та дебатів. Такі тези викликали значний опір серед учасників Форуму: вони волали, що це означає знову новий контроль, нові повноваження президента зупиняти рішення органів місцевого самоврядування. Але під час дискусій в кулуарах ми намагалися спокійно розібратися в справжніх політичних наслідках презентованої мною позиції, і я краще розумів зміст і значення конституційних змін, і вони, сподіваюся, починали більш спокійніше до них ставитися.

Так і у нас, членів Конституційної комісії, є сумніви і запитання. Але в режимі постійної розмови з різними і, що ще важливіше, непідготованими, аудиторіями, є можливість краще відчути зміст. Чого нам бракує? Часу, волі, сміливості, експертизи? Так, усього цього, а в додаток ще довіри і лідерства. Отак з'являється зневіра. А нам потрібна віра, нам потрібна влада, яка була би легітимною. Без щирої розмови, без залучення суспільства - це вкрай важко. Що сьогодні є більш необхідним країні: «потрібне» рішення чи «добре» рішення? Для ухвалення «потрібних» рішень достатньо волі і ресурсів зацікавленої сторони, для «добрих» рішень - ресурсу волі та віри громадян.

Якщо коротко говорити про зміст запропонованих змін до Конституції України щодо влади на місцях, ми маємо нові інститути префектів, яких призначає президент за поданням Кабінету міністрів України. Сподіваюся, так само і звільнятиме (як радить Венеціанська комісія). У префекта і префектур кілька ключових завдань: нагляд за дотриманням законів та Конституції органами місцевого самоврядування; координування діяльності на місцях регіональних підрозділів центральних органів виконавчої влади; забезпечення реалізації державних програм тощо. Вони можуть призупиняти рішення і звертатися до суду з приводу їхньої законності.

Передбачається запровадити виконавчі комітети замість державних адміністрацій, повсюдність місцевого самоврядування, право власності та розпорядження ресурсами і майном, пропонується уточнене визначення громади, але все ще лишається три рівні місцевої влади (громади, райони (не повіти) та регіони (області, Київ, Севастополь та Автономна республіка Крим). Президент наділяється правом призупиняти чи зупиняти рішення органів місцевого самоврядування, коли ті виходять за межі своїх повноважень і якщо це загрожує суверенітету, територіальній цілісності та безпеці держави. Незмінним залишається строк повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, чотири роки. Однак, на мою думку, доцільніше було б на певний проміжок часу скоротити його до трьох. Надання спеціального статусу окремим регіонам не передбачається, адже основна ідея проекту і без того полягає в розширенні повноважень і наданні автономії. Тим не менше, не виключено, що буде передбачено можливість прийняття окремого закону про особливий статус регіонів.

Але головне, що ми потребуємо довіри і розуміння необхідності цих змін, що вимагає додаткових зусиль для організації діалогу з суспільством, широкої інформаційної роз'яснювальної кампанії. Також нам потрібен час, тому Верховна Рада України має продовжити сесію і виділити достатньо часу, аби провести ці зміни у відповідності до Конституції.

І нарешті, політики повинні зрозуміти, що час пошуку політичних компромісів у цьому питанні минув, уже не 1996 рік. Вже більше року минуло після Майдану. Сьогодні – час, коли країна знаходиться в стані війни з потужним агресором. Недоречними є торги довкола Конституції. Нам потрібна щира і зрозуміла розмова з нацією.