Те, що в Україні випускають кілька видів кормів для тварин, я взагалі дізналася, вважайте, через російську агресію. Супермаркетами і заправками прокотилися гучні акції активістів із закликами не фінансувати окупанта. Мене довго закликати не довелося. Я годинами сновигала магазинами, роздивляючись коди, адресу потужностей, власника марки, імпортерів, аби жодної української гривні окупанту не дісталося. Тоді й виявилося, що "Віскас", який так полюбляють наші котики Майка й Котуня, - окупантський. Причому, чисто окупантський - 460, вироблено в Росії. Тож нехай його їдять російські мурки. Нещодавно помітила, що "Віскас" уже штрихований кодом Польщі - нарешті перебудувалися на Європу, але коти вже стали патріотами. З ними виявилося легше, ніж з людьми.

Бо ще так багато товарів, протаврованих кодом 460, так і не щезли з наших магазинів. Не замаскованих під іншими кодами, не прикритих імпортерами з, припустімо, тернопільською пропискою, а чисто російсько-федеральних. І питання не в тому, хто їх досі сюди возить, а в тому, хто їх бере. Формула проста: не беруть - не возять. А ми, значить, беремо.

Наприклад, розрекламований "Актімель". Як тільки він з'явився на ринку (уже й не згадаєш коли), наш педіатр сказала: "Просто вкусный кефирчик, не больше". Переплачувати за нього не хотілося, але дитина стала жертвою реклами. Пий, доцю, тішся. Півтора роки тому доця сама внесла його у наш чималий сімейний санкційний список. Мабуть, ми виявилися в меншості, бо у магазинах "Актімель" з ненависними цифрами 460 є завжди. Навіть у Львові, навіть у Луцьку і Тернополі, де ми для сміху намагалися знайти польський варіант. Продавчині дивилися на код і щиро дивувалися: "Справді російський..."

Або жуйки. Орбіти і діроли у наших магазинах - від окупанта. В Україні їх купують тонами. Досі. Хоч, на відміну від "Актімеля", польські жуйки в упаковці по 25 штук уже завезли в магазини. Не у всі, але знайти можна. Один мій знайомий раніше замовляв друзям за кордон, доки не було польських, за надійну європейську валюту. На жаль, в Україні жуйок не випускають - це ж не кефір.

Або снікерси, марси, пікніки і так далі. Російський окупант щедро підгодовує нас ними, а ми з апетитом тріскаємо. Може, вони якісь наколоті? Ось, наприклад, одна моя знайома, яка півтора роки тому втекла з рідного Луганська з жовто-блакитною стрічкою на торбі, щодня кладе російський батончик у цю торбу, коли йде на роботу у Києві. Не може відмовитися. На всі мої аргументи про вбивчий ефект снікерсів у прямому і переносному значенні винувато опускає очі... Але все одно купує. А це навіть не "Актімель", не жуйки - українського шоколаду море, і не обов'язкового того, про який ви подумали.

Або всякі чистые линии, які обіцяють бархатные ручки та інші частини тіла. Тут уже зовсім за країну образливо. Тут уже й нашого - хоч їж - у різних цінових категоріях. Кажу в магазині бабці, яка вчепилася у витвір російської косметичної промисловості: наше купіть. А вона: мені тільки це підходить (?!). Може, й справді, наколоте?

Але хіт сьогодення, як на мене, нитки для вишивання. Ручаюсь, що більшість наших вишиванок (на святе зазіхнули!) вишиті нитками російського виробництва. Пройдіться по ринку. Французьких - обмаль і дорогезні, китайські - воно і є китайські. Знайома вишивальниця каже, що російські, як не крути, найкращі.

Тож і жовті тризуби на блакитній сукні вишила мені російськими. Цікаво, чим вишивають у тій же Польщі?