Я бачив бійців «Правого сектора» в бою на метеостанції ДАП і в Пісках. Сказав добрі слова про них і у виступах, і в блогах на УП. Одночасно розумію, що є багато чого, м'яко кажучи, суперечливого, а прапор «ПС» використовують у речах, далеких від політики. При цьому заяви «ПС» про похід на Київ, безстрокові акції, блокпости на виїзді зі столиці мені, як історику і викладачеві порівняльної політології, дещо нагадують. Міркуючи над запитаннями зарубіжних журналістів про те, а що ж відбувається, я попробував поставити події в Україні в загальний контекст теорії і практики революцій.

Отже, в кожній революції діють різні сили. З одного боку є ті, хто прагнуть реставрації старого, реваншу, «термідору» (наш аналог – «Опоблок»). На іншому фланзі – ультрареволюціонери, які прагнуть прискорити революцію, радикалізувати, використати ультрареволюційну фразу. Між ними балансує «центр», який опиняється під тиском як зліва, так і справа, і від його міцності, здатності швидко реагувати залежить, чи вдасться революції вистояти.

«Центр» може виявитися занадто слабким. У Великій французькій революції при владі опиняються радикали-якобинці, які починають здійснювати революційний терор, зрештою самі стають жертвами термідоріанського заколоту й ідуть на ешафот слідом за своїми жертвами. В російській і китайській революціях поміркований «центр» був слабким, що відкрило шлях крайнім лівим і комуністичним диктатурам. В українській революції 1917–1921 рр. постійна боротьба всередині проукраїнських сил також зрештою відкрила шлях до перемоги зовнішніх сил, які знайшли підтримку крайніх лівих серед українських націонал-комуністів і боротьбистів (яких згодом відправили в катівні НКВС).

Анархо-троцькістські виступи під час громадянської війни в Іспанії сприяли перемозі генерала Франко, а терор «червоних бригад» в Італії 1970-х рр. минулого сторіччя і вбивство прем'єра Альдо Моро (християнські демократи) підірвало позиції поміркованих.

Ультраліві за свою фразою дії в тилу («похід на Київ») можуть перетворитися на збройний заколот і призвести до «термідору» і перемоги зовнішнього ворогу. У нашому випадку – Путіна. Хай про це подумають і зрозуміють всі щирі прихильники «Правого сектора», ті, хто воюють в його лавах на фронті, на противагу тим сміливцям, що стріляють із гранатометів в глибокому тилу, на іншому кінці країни.