Якось мені довелося розмовляти з одним із мукачівських босів. Він раптово погодився на розмову і навіть запропонував літак, щоб я прибув швидше й із комфортом. Я приїхав поїздом і зайшов у кафе на терасі найбільшого в містечку торгового центру. Офіціантки ретельно терли поверхню скляного стола. На стіл поставили розкішну орхідею, на диванчики знесли всі наявні подушки. Готувався Його прихід.

Він прийшов, і музика в ресторані стихла, а плазмові екрани згасли, хоч у закладі було ще із десяток гостей. Шум не мав заважати босові говорити. Біля столика чергували охоронці. Ми заговорили.

Невдовзі стало спекотно, і Шеф попросив провести нас із тераси до зали. Ідучи, краєм ока помітив, як офіціантка взяла орхідею й понесла «красу» за нами.

У великій залі з оббитими білою шкірою стільцями нікого не було, хоча крізь бічні скляні двері час від часу було видно, як дивиться охорона й офіціантки: чи не заповнилась попільничка, чи не час замінити мінералку. Взагалі, більш видресируваного персоналу я не бачив у житті. Саме видресируваного, на жаль. Оскільки свідків не було, мій співрозмовник дозволяв собі більше емоцій, і я вперше в житті бачив, як людина від спокійної інтонації за лічені секунди переходить на пронизливий крик – і назад. Він, безумовно, «сильний переговірник».

Там іще багато було цікавого. Чоловік був у доброму гуморі, ми поїхали до нього додому, а тоді на дачу. Де теж нас супроводжував мовчазний, покірний і завжди готовий забезпечити комфорт персонал. Під кінець зустрічі він казав мені «синку». Змішані відчуття.

А потім, коли текст був уже готовий (хоч писався складно й досить довго, визнаю), чоловік попросив його не ставити. «Дозволив собі зайвого», «був надто розкутий», і просто «не треба, наполягаю». Він уміє переконливо наполягати. Редактор вирішив не ставити текст.

Так, просто згадалося. «Правий сектор», звичайно, вчинив злецько. Зброя в Україні говорити не повинна, які б донкіхоти за нею не стояли. Відеокамера й інші засоби фіксації сьогодні ефективніші. Просто де тонко – там і рветься, а в Мукачевому традиційно найтонше з-поміж всієї України «за Збручем».