Це не моє твердження. Про це говорив нам дисидент, діяч «Солідарності», екс-замміністр освіти і закордонних справ Польщі, а зараз голова «Fundacja Solidarności Międzynarodowej» Кшиштоф Становські. Його я мав честь слухати місяць тому у Варшаві, перебуваючи на програмі «Молодь змінить Україну». 

Про престиж України

Студенти україністики у Варшаві - поляки. Це не українці в Польщі, не громадяни України - це поляки (99,9%). Вони зустріли Посла США в Польщі. І він запитав їх: «Чому Ви вирішили вчити українську?». І вони відповіли: «Це престижно. Англійську мову знає кожен». Треба про це думати.

Про якісну шкільну освіту

Є декілька конкретних питань. По-перше, фінансування. Місцеве самоврядування повинно отримати гроші на кожного учня. Саме на нього мають робити розрахунок фінансування школи. Але є учні зі спеціальними потребами, і треба прорахувати, скільки дати на кожного. Наприклад, на учня з нацменшини школа отримує вдвічі більше грошей. В крайніх випадках це означає, що можна отримати в 11 разів більше грошей, ніж на стандартного учня. Це фінансово вигідно - Ти хочеш мати інтегрований клас.

По-друге, знищення рейтингів шкіл. Яка школа буде на найвищому місці в рейтингу? Та, яка запросила всіх обдарованих дітей і яка вигнала інвалідів. Так? А може є школа, яка бере всіх учнів і робить їх середніми. Можливо, їй треба платити двічі більше, ніж тій, що працює з медалістами?

Ми впровадили поняття освітньої доданої вартості. Після іспитів наприкінці 6-ого, 9-ого і 12-ого року навчання ми знаємо, що кожна школа робить з кожним учнем, наскільки він кращий чи гірший через 3 роки навчання. І ми можемо побачити динаміку. Ці дані публікуються по кожній школі. Це дуже наочний показник для місцевої влади.

Наступний момент - питання батьківського комітету і його ролі у школі. Необхідний тиск батьків. Право батьків. У Польщі батьківські комітети прописані в законі про освіту. Не як громадська організація, а як самоврядування.

В Польщі дуже сильним моментом була побудова гімназії і право посилання учнів до районної гімназії. Це не дає можливість будувати елітних шкіл. Ти живеш тут і можеш послати свою дитину вчитися у гімназію поблизу. Якість освіти гарантує держава. Право вчитися у гімназії не залежить від успішності учня. Це дає можливість не розділяти дітей на кращих і гірших.

Як стимулює дітей така система? Дуже просто. Ті, в кого немає освіти - будуть без роботи. А ті, хто мають знання, можуть виїхати.

Що наступне? Корупція.

Просто треба вигнати всіх вчителів, які беруть хабарі і які не вчать. Сьогодні дуже важко звільнити вчителя тільки через те, що він погано навчає.

Про Крим

В Криму ми заходили в багатонаціональну сільську школу і казали: «Якщо 80% батьків вирішать, які інвестиції необхідні для стратегічного розвитку школи і вони зберуть 50%, то ми додамо 50%». Перший фактор - ці 80% батьків, яким потрібно було домовитися. Це була багатонаціональна школа. Другий - вони повинні зібрати ці гроші. Це була найважливіша програма по толерантності, бо вона працювали разом.

Це дуже простий механізм, який можна зробити на місцевому рівні. Тут є легітимність (адже батьки дають на це згоду) і розуміння, що власником коштів не є директор школи, тому Ви будете це робити. Якщо ми бачили, що це для них неважливо, то йшли до наступної школи.

Про децентралізацію

Після проведення децентралізації повинна відбутися економія коштів. Потрібно прораховувати моделі: для Дніпропетровська одні, для Жмеринки - інші. Це має зробити уряд.

Ідея офісу реформ нас трошки шокує. У Польщі був уряд, і в ньому був міністр, відповідальний за реформу місцевого самоврядування. І він в регіонах відкрив офіси, дав впровадження цій реформі. Вони фізично мали офіси в тих структурах, які були проти децентралізації. Але їх босом був уряд і вони для нього працювали.

Реальне питання в Україні: для кого працюють офіси децентралізації? Вони є частиною міністерства?

В Україні багато противників цієї реформи. Дуже багато. Різних. Треба мати людей, які є частиною команди уряду, щоб вони відстоювали ці ідеї. Україна це зробила так - прийшла до донорів і сказала: «Представників уряду не буде, але хто з Вас яку частину України хоче, щоб організувати реформу?» Я не знав, що сказати, тому вирішив, що Галичину і Львів. Проблема цих офісів у тому, що вони не впроваджують реформи. Вони роблять об'єднання громад...

Маємо Закон «Про об'єднання громад». Маємо 9 місяців, щоб ці громади об'єдналися. Добре, можна змусити. Реально треба 12 місяців. Але вибори в жовтні.

Про «майданівців»

Був час, коли люди протестували на Майдані, і вони зрозуміли, що змінили країну й історію. Треба їм сказати: «Добре, Ви зробили все. Ми даємо Вам спосіб, яким можете змінити школу своїх дітей». Але немає законів, які дозволять робити зміни на місцях, робити не майдани в розумінні - протести. В нас у «Солідарності» було 10 мільйонів чоловік. Ми їх послали до роботи.

Про терпіння

Коли я потрапив у в'язницю, то не було категорії політичних в'язнів. І підходить до мене «злодій у законі», кладе руку на плече і каже: «Пане Становські, перші десять років - найважчі». І він був правий.

Перші десять років - найважчі. І не тільки у в'язниці. Це не буде так, що зміни будуть на наступний тиждень. Щось буде. Реформа освіти починається з туалету. Їх можна зробити за місяць. І тому туалети в школі буде важливі, бо батьки можуть повірити, що діти для директора школи важливі. Туалети - це є швидкий результат. Коли вони це побачать, то зрозуміють, що можна щось змінити.

Про самоорганізацію

Мене запитували у Ташкенті, чим Узбекистан відрізняється від Польщі. Я пояснював так: «В Любліні, де я живу, і в Ташкенті є багатоповерхівки. І в квартирах - блискуча чистота. Але на сходову клітку в Ташкенті в кращому випадку є смітник. Бо там впевнені, що прийде президент, прийме закон, за яким буде особисто прибирати їм сходову клітку. А ми точно знаємо, що не прийде. Можна писати якісь заяви, протестувати - але простіше просто прибрати».

Одна узбечка жила на 7 поверсі. Вона вирішила пройтися по сусідах, щоб усі скинулися на фарбу і пофарбували сходові клітки. Їй сказали: «От дурепа». Вона пішла і сама купила 4 банки фарби. Її чоловік пофарбував усе з першого до восьмого поверху. Тоді прийшли сусіди з 9-11 поверхів сказали: «От сволота, а чого нам не пофарбували?».

Про необхідність реформ

Треба щось робити і ризикувати. Гірше не буде.