Досі залишається незрозумілим, чому, викрутивши українцям руки з підписанням «Мінська-2», лідери Євросоюзу вирішили остаточно принизити своїх асоційованих партнерів виконанням підступних забаганок ворога? Пише в блозі на "Новом времени" Віктор Мороз.

Справді, з візитом до Києва єврокомісара ЄС Йоханеса Хана з принизливими для України пропозиціями, а згодом помічниці держсекретаря США Вікторії Нуланд, візит якої дивовижно співпав з голосуванням у ВР по змінах до Конституції, розпочався новий етап розв'язку українського конфлікту.

Тепер питання постало уже не в площині політики, а в площині моралі й збереження власної гідності.

Погодившись на вкрай невигідні для країни умови при підписанні угоди Мінськ-2, українська влада, очевидно, переступила розумну лінію компромісу й дала зрозуміти, що виконає усе, що попросять західні партнери. Аби вони лише не припиняли хай навіть такого убогого, порівнюючи з Грецією, фінансування їхньої державної недієздатності.

Захід відчув, що нинішні українські лідери, не зумівши провести швидке й ефективне реформування країни, готові принаймні допомогти їм поставити Росію на місце й остаточно закрити питання щодо існування останньої світової імперії.

По масштабу нового задуму схоже, що це була ідея не Брюсселю, а Вашингтону.

Київ отримав рекомендацію погодитися на виконання «пізніх» вимог Мінська-2, не очікуючи, поки проросійські бойовики виконають свої найгарячіші, а саме припинять обстріли, відведуть важку зброю і обміняють полонених за принципом «усі на всіх».

Іншими словами, задля можливого умиротворення бойовиків ЄС рекомендує кардинально змінити алгоритм виконання Мінська-2. Тобто спочатку повна амністія всім бойовикам, практично повна незалежність регіону від центральної київської влади зі своїми військовими формуваннями, судами й прокурорами. Плюс «захищене» бюджетним рядком фінансування цього Гуляйполя за рахунок української казни.

Очевидно, за задумом ідеологів цього очевидно принизливого для нас кроку Україна має виступити в якості отруйної консерви, котра діє поволі, але зрештою має вбивчу дію. Ну а якщо консерва не зможе регенеруватися й поновлюватися, то це вже проблем самої консерви. Врешті, знезаразять і віддадуть на доїдання сусідам. Бо і Польща, і Румунія, і Угорщина, й Словаччина не такі вже й ситі. І ніякої мороки.

Втім, логіка в наших американських і європейських друзів могла бути й такою: якщо ви місяцями під снігом і морозом на своєму Майдані можете терпляче очікувати від примітива Януковича змінити своє рішення щодо євроінтеграції, то чому вам, таким мирним, добрим і великодушним не продемонструвати перед злим Путіним зразок свого непротивлення й великодушності?

Дайте їм все, що вони просять, продемонструйте світові своє благородство. Вони не зрозуміють? Гаразд, але ж ми вами захоплюватимемося, весь світ вами захоплюватиметься! А особливо наші бізнесмени, котрі несуть хоч і невеликі, але втрати від неможливості через санкції щодо РФ звалювати туди весь європейський непотріб.

Гаразд, може, й не всі так думають. Комусь може здатися, що це не зовсім чесно. Оскільки пів-Європи є гарантами української незалежності згідно Будапештського меморандуму. І це зовсім несправедливо, оскільки всі добре знають і розуміють, хто є агресором і ініціатором воєнних дій.

Врешті, геть не мудро, оскільки створює небезпечний прецедент вседозволеності й права сили на європейському континенті.

Але чому заради свободи й незалежності однієї з найкорумпованіших країн світу вони, європейці, мають чимось жертвувати? Лише для того, щоб українців і далі грабували українці? Так, вони проводять реформи й змінюють правила гри, бажаючи все наставити на європейський лад. Гаразд, коли закінчать - нехай приходять.

І в цій логіці є своя правда. Але не вся.

На жаль, з усього видно, що українське керівництво досі перебуває в стані анабіозу й не має власної стратегії. Тому змушене з черевиків вискакувати, намагаючись виконати всі побажання й рекомендації Заходу.

А Захід, схоже, переконавшись у неможливості реформування РФ, вирішив скористатися низкою сприятливих обставин і розпочав ще й стратегічну гру з відсторонення Володимира Путіна від влади і перетворення Російської Федерації на низку окремих країн, котрі б спокійно й лояльно торгували всілякою сировиною. Для цього й нагодилася Україна як плацдарм для розв'язання стратегічної мети.

Взагалі мета цікава, але, здається, вони вирішили це зробити з допомогою країни, якої їм не шкода.

Залишається лише з'ясувати: чи готові українці зі своїми трьохлінійками і автоматами Калашнікова протистояти російським Градам і Арматам заради спокою розніженого й ситого європейського бюргера й реалізації стратегічних планів його еліти?

Чи готові й далі українці (і як довго?) терпіти власну політичну еліту бізнесменів-схемщиків, не здатних на генерування стратегічних національних завдань і тим більше на їх реалізацію? Схоже, готові. Поки готові. Але бездумне й безвольне виконання забаганок ворога, які із власних інтересів підтримують ніби як твої друзі й нинішні керівники, можуть привести до надзвичайних наслідків.

Не варто забувати, що лукаві дипломати справу мають з народом, для якого свобода завжди була принципом. І цей народ міг приховувати цю свою якість, але вона в нього завжди залишалася. Так, це народ терплячий. Занадто терплячий. Але чи варто зловживати його терпінням? Стверджуєте, що конфлікт не можна розв'язати воєнним шляхом? А яким іще чином можна припинити річну війну із зовнішніми загарбниками? Проханням про мир? Капітуляцією? Умовляннями?

Є найефективніший спосіб розв'язати проблему: всі політики країни на чолі з президентом мають негайно віддати своїх синів в діючу армію. Бажано одразу на лінію фронту. Запевняю, що ситуація в Збройних силах негайно радикально зміниться: з'явиться адекватне керівництво Генеральним штабом, радикально поліпшиться озброєння, матеріально-технічне забезпечення, припиниться масова контрабанда. Війна не триватиме роками в окопах, війна досить швидко закінчиться. І закінчиться переможно. Не вірите? А давайте спробуємо. Я вас запевняю: тоді цю країну таки буде кому пожаліти.