Президент Укрінюрколегії Данило Курдельчук в інтерв'ю розповів про особливості заочного засудження та помилки влади в справі проти Януковича та екс-чиновників.

Курдельчук каже, що обговорює з колегами ініційовані проти колишніх посадовців провадження. Щодо їх реалізації у адвоката та заслуженого юриста України є не надто багато оптимізму. Причина цього - млявість та потурання влади. Але він наполягає - судити заочно необхідно. До того ж в Україні є все необхідне для такого процесу: докази, законодавча база (зміни в Кримінально-процесуальний кодекс щодо можливості заочного засудження президент підписав у жовтні минулого року).

- Що таке заочне засудження? Які його особливості в Україні?

- Світова практика знає такі способи засудження. Але ж ми говоримо про українські реалії.

Це - новела для українського законодавства. Вона викликана тим, що у свій час і Генеральна прокуратура, в першу чергу, і Міністерство внутрішніх справ, певною мірою, не виконали ті свої обов'язки та функції, які мали б виконати по закону.

Заочне провадження, хоча і при певних недоліках, абсолютно доречне та легітимне задля досягнення соціальних цілей. Тобто встановлення справедливості відносно тих подій та тих вчинків, що інкримінуються шістьом особам. Доцільно сказати і про те, що це є виправданим і з моральної точки зору.

У мене є запитання до Генпрокуратури. Про майно багатьох людей, які переслідуються, розшукуються і проти яких розпочинаються заочні провадження, було відомо - особняки, рахунки тощо. Чомусь можливість арештувати його не була використана повною мірою. Скажімо, при передачі функцій від Олега Махніцького до Віталія Яреми виникла пауза, під час якої у Печерському суді вирішувалось питання щодо зняття арешту на майно певних політичних фігур. Хіба не зрозуміло, що це було зроблено штучно? Тепер ми змушені наздоганяти втрачене заочними провадженнями.

Сьогодні у наших прокурорів та суддів є можливість певним чином виправити ситуацію. Питання в наявності політичної волі та в тому, чи дійсно влада хоче це робити.

- Чи є у влади така воля?

- Щоб зрозуміти чи вона є, наведу приклади. В рамках Громадської комісії з попередження порушень прав людини ми задокументували злочини проти 2 тис. людей на Майдані. Ці документи було передано прокуратурі. Але ефект, м'яко кажучи, був незначним. Мені також незрозуміло, чому влада так не хоче, аби ми приєднались до Римського статуту. Я був на засіданні чотирьох комісій у парламенті, всі представники всіх фракцій виступали "за". Але при голосуваннях ситуація геть інша - голосів не вистачає. Я не розумію, чому ми тягнемо, адже після приєднання все б набагато полегшилось.

- Тобто для заочного суду все необхідне є, було б бажання?

- Абсолютно. Можуть бути окремі недоліки, але лише юридико-технічні.

- Скільки часу може зайняти заочний суд?

- Важко сказати. В кожному окремому випадку буде різниця. Одна справа, коли людина знаходиться в Швейцарії або в Австрії, інша справа, коли в Росії. В останньому випадку все дуже важко. Взагалі, особливість міжнародних справ в тому, що вони забирають багато часу.

Але й тут ми можемо при бажанні прискорити процес. Знову наведу приклад. Є матеріали, необхідні для того, аби подати в Міжнародний суд Гаазі щодо злочинів проти людяності. Їх подавали до ГПУ після того, як Верховна Рада України визнала обов'язкову юрисдикцію Гаазького міжнародного кримінального суду. Звідти приїжджають представники прокуратури аби на початковому етапі відібрати докази. Їх повинна надати ГПУ. Але українська прокуратура отримала величезну кількість матеріалів, в той час як прокуратура Гаазького трибуналу звідси повезла не дуже багато не дуже якісного матеріалу. Чим в результаті все закінчується? Відмовою. Тому я й кажу про громадянську і професійну сумлінність чиновників та політичну волю.

- Якою є процедура заочного засудження? Все відбувається як і в звичайному судовому процесі?

- У ньому є попередній етап, має бути отримано дозвіл на заочне осудження, а потім вже з невеличкими особливостями відбувається звичайний процес. Нічого екстраординарного в ньому немає.

- Але після українських судів справу вивчають вже зарубіжні?

- Можуть бути різні варіанти. Може бути й міжнародний суд, а може бути виконання в іноземних судах.

- Адвокати Януковича вказують на те, що заочно судити можна особу, яка перебуває у міжнародному розшуку. Наразі в міжнародній базі Інтерполу інформації про Януковича немає. Що робити в такому випадку?

- Оце той випадок, коли Генпрокуратура, а саме Махніцький, Ярема та Шокін, повинні стати у кутку, як першокласники, та пояснити, чому так трапляється. Епізодів у справах, підстав для розшуку дуже багато. Але є непрофесійність.

- ЗМІ цитують Януковича, який сказав, що згоден давати показання по скайпу. Як це можливо?

- Стаємо на позицію абстрактного Вікторовича. Він у розшуку та вважає, що висунуті проти нього звинувачення несправедливі, але боїться і не вірить владі. Або він розуміє, що якщо приїде, будуть для нього важкі наслідки. Отже, він погоджується на дистанційну участь. Наше законодавство це дозволяє. Здається, Юрій Луценко з місць позбавлення волі брав участь у засіданнях у такий спосіб. Це нормально і логічно. Якщо людина хоче взяти участь у засіданні навіть через скайп, нехай бере. Я б не позбавляв її цього права.

- Як можна реалізувати рішення суду в разі заочного засудження? Як можна домогтись екстрадиції засудженого?

- Ця процедура опрацьована досить детально. Але є один засадничий принцип - жодна держава не видасть людину, яка є її громадянином. Наприклад, є такий пан Ставицький (Едуард Ставицький, екс-міністр енергетики, знаходиться в міжнародному розшуку, - Ред.). Він опинився в Ізраїлі, де має інше прізвище та громадянство. Якщо держава його надала, вона не видасть людину для відбування покарання в Україні. Від цього принципу практично ніхто не відступає.

Можливим є виконання покарання в іншому плані. Якщо людину визнає винною та держава, громадянство якої вона має, отже і відбувати покарання буде там. Але для цього необхідна окрема процедура.

Інший аспект - коли мова йде про конфіскацію або вилучення майна. Це питання вирішується на рівні національних судів тієї держави, де знаходиться таке майно.

До речі, по Ставицькому була дуже пікантна ситуація. Коли йому надавали громадянство Ізраїлю, то сприяла йому в цьому юрист - донька заступника міністра внутрішніх справ цієї країни. Там виник скандал. Справа доходила до того, що надання громадянства могли визнати незаконним. Тоді Ставицького б видали. Але заступника міністра відсторонили, все врівноважилось, і Ставицький, схоже, почуває себе спокійно.

- Які ваші передчуття щодо ініційованих Україною заочних проваджень?

- Вони мають бути, аби суспільство їх бачило. Для того щоб попереджувати інших. Це рух у правильному напрямку. З іншого боку, коли ми приєднаємось до Римського статуту, там цих людей можна було би покарати за іншою, простішою процедурою. Але поки ми не приєднались, можна застосовувати наявні засоби