Зустріч олігархів у київському готелі «Хаят» знову проблемно загострила старе питання – кого можна називати олігархами і наскільки шкідливим/корисним є це явище для країни?

Дехто вважає початком появи олігархів створення перших ФПГ – фінансово-промислових груп, починаючи із 1996 року. Дехто – використання великим бізнесом ЗМІ для організації тиску на владу.

Але тоді незрозуміло, як відрізнити олігарха від просто великого бізнесу. І що робити зі власниками медій, які першими запровадили стандарти свободи слова та ніколи не втручались у редакційну політику?

Антиолігархічна кампанія, яку з весни почала українська влада, тільки зараз дала нам точне і недвозначне уявлення, хто ж такі олігархи.

Олігарх – це великий бізнесмен, який використовує для збагачення державні ресурси (державний бюджет, монополії, фінансові потоки) за рахунок свого впливу на владу.

Тому серед так званих олігархів, які зібрались у «Хаяті», насправді класичними олігархами були далеко не всі.

Насправді держава має бути зацікавлена у великому бізнесі, бо він створює десятки тисяч робочих місць. Скажімо, якщо заводи виплавляють сталь, або займаються переробкою сільськогосподарської продукції і при цьому не витягують гроші з бюджету, то власника називати олігархом некоректно.

Інша справа, коли напівдержавна компанія керується приватним акціонером, що має менше половини акцій і роками не платить дивіденди в бюджет. Або якщо монопольне становище на енергоринку дозволяє диктувати завищену ціну на продукцію. Такий бізнес можна і треба вважати олігархічним.

Можливо, по-народному, але точний рецепт, як перетворити олігарха на бізнесмена, кілька місяців тому дав Юрій Луценко, закликавши їх «повиймати руки з державних кишень».

Зустріч у «Хаяті» була безрезультатною. Інакше й бути не могло, бо олігархи переймалися збереженням схем для збагачення із використанням держави, а великий бізнес цікавить, як відновити економічне зростання навіть в умовах війни.

Називати ж олігархами їх усіх – значить уподібнитися до комуністів і ненавидіти багатших тільки тому, що в нас набагато менше грошей.