Останні кілька днів намагався розібратись, чому наші банки такі ущербні і в усіх випадках впирався в одне і те ж саме. Проблема не в банках. Проблема у бюрократическому апараті , у машині, яка спричиняє безкінечний кругообіг папірців, підписів, печаток, знову папірців, довіреностей тощо. Банки на кожній вулиці - саме через це. Високі тарифи за обслуговування - саме через це. Кількість нотаріусів і копі-центрів.

Уявіть, що ви можете відкрити рахунок онлайн і замовити собі картку онлайн. Вибрати будь-який малюнок, тариф, вибрати спосіб доставки і доставити собі картку додому. Ви можете і сходити в банк отримати її, але через онлайн-банкінг зручніше. Чому в Польщі так, а в Україні таке неможливо? Печерні закони.

Уявіть, що індонезійський банк в якомусь селі відкриває вам картку за 20 хвилин, заводить онлайн банкінг, не зважаючи на те, що ви нерезидент і навіть не маєте виду на проживання в цій країні. Чому в Україні нерезиденту складно зробити банківський рахунок? Печерні закони.

Українець, що працює на іноземну компанію і отримує гроші в іноземній валюті не може навіть проводити нормальні міжнародні транзакції. Треті особи не можуть пересилати гроші на валютні рахунки в Україні. Досі немає Paypal. Western Union пересилає 700 доларів за раз. Ви думаєте, в чому проблема? Це печерність.

Мої картки - це мої можливості, а не обмеження. Я користуюсь іноземними банками не тому, що не хочу класти гроші в економіку України, а тому, що печерні закони не дозволяють.

У мене були картки в Райфайзені, ОТП, Приваті, Укрсибі, Укрсоці. Тепер я знову поміняв банк і взяв перший в Україні тариф для подорожей. Мені його відкрили одному з перших і я вже два тижні користуюсь цим. У них зручний сервіс і принаймні картку можна замовити онлайн. Я був щасливий познайомитись із працівниками і поспілкуватись із службою підтримки. Але, аби отримати цю картку, мені знов потрібна була довіреність. Так хочеться, аби печерність ця з нами якось пройшла.