У своїх аналітичних роботах я дотримуюся послідовної позиції. На жаль, мої дослідження не є райдужними. Вони більш песимістичні. Я не вірю у Мінські домовленості - це підступна гра з боку Росії. І сподіватися, що вони підуть на виконання цих домовленостей, може тільки наївна людина. Мінські переговори - це прикриття, засіб для відволікання громадськості для того, щоб повирішувати свої якісь питання: підсилити сепаратистські проросійські війська. І очікувати, що в результаті цих домовленостей ми розрядимо обстановку на Сході, не варто.

Чим можна пояснити нинішній сплеск активності сепаратистів у Донбасі? Наче б домовилися у Мінську, щось повідводили. І одразу ж вони чинять, як шуллери. Як тільки Україна відвела важку зброю, виконуючи свої обов'язки в рамках домовленостей, в першу чергу перед лицем світової спільноти, як вони вирішили здійснити активізацію бойових дій.

Це робиться з кількох причин.

По-перше, терористи хочуть налякати військових тим, що мовляв "ми можемо".

По-друге, підстібнути вище керівництво України, як вершники підганяли батогом коней, які розслабилися. Путін робить це для того, аби "махнути батогом" і показати свою силу та змусити до виконання тої частини Мінських домовленостей, яка вигідна Росії. Також це спроба змусити Україну прийняти зміни до Конституції, "особливий статус" та провести на захопленій російським агресором території вибори за так званим "законом" сепаратистів. Це вершина нахабства з боку ворога. Україна пручається, і для того, щоб змусити нашу владу іти на такі поступки, Росія використовує атаки на фронті.

Третє. Будь-яка військова структура мусить тримати себе у формі, бо якщо вони перестануть воювати та тренуватися, починається саморуйнування "армії" терористів. Вони між собою не зможуть поділити награбоване. Це ж банда - зібрані зі всієї Росії покидьки суспільства, люди, які відсиділи у в'язниці, колишні військові, які так і не пристосувалися до мирного життя, які розглядають участь у війні, як спосіб прославитися та розбагатіти. Люди з нормальною психікою не підуть воювати один проти одного в чужу країну. Це загарбники, які не мають ніяких моральних "гальм". Їх потрібно постійно тримати в тонусі, інакше "армія" розпадеться. Інколи навіть у ЗМІ прослизає інформація, що російські прикордонники обстріляли авто чи броньовик, який намагався повернутися з окупованої території в Росію. Путін розуміє: якщо не керувати бойовика та не направляти їхню діяльність в Україні, то вони сядуть на танки та поїдуть гуляти по "Расєї-матушкє".

Четвертий аспект - це перевірка боєготовності української армії. Це розвідка боєм - визначити місця дислокації та проаналізувати наявні озброєння.

Наступний момент - пропагандистський. Терористи активізували бої, щоб нагадати російському народові, як вони змагаються в ім'я великої Росії.

На фоні активізації бойових дій на Донбасі Росія також посилює інформаційний вплив на Заході. Зокрема, призначили офіційним представником МЗС Росії Марію Захарову, яка нахабно і цинічно бреше про відсутність російських військових на Донбасі.

Ми повинні бути більш наполегливими у риториці на адресу Заходу. Нагадати їм, що перш ніж тиснути на Україну вимогами виконувати свою частину Мінських домовленостей, потрібно натиснути на Росію, яка всі домовленості відверто ігнорує. У Мінській угоді є пункт, який Росія мусить виконати, - це дати можливість Україні взяти під охорону державний кордон. Чому вони цього не роблять? Після взяття під охорону кордону всі процеси у цьому терористичному анклаві розвивалися б зовсім по-іншому. І якби Росія дійсно цього хотіла, то вона б спільно з Україною взяла під контроль частину кордону, що прилягає до окупованої території.

А Європа не хоче бачити, що Росія грає з нами. А з іншого боку, Європа також грає в свою гру - європейські ліберали втомилися від українського конфлікту, і замість того, щоб рішуче продемонструвати нам свою підтримку в першу чергу у війні, вони нас підтримують ідеологічно, економічно. Але нам необхідна допомога у війні в першу чергу.

Також треба називати речі своїми іменами - називати агресора агресором, а війну - війною. Це стосується не тільки європейців, а й нашого вищого керівництва.

Російські найманці на Донбасі уже не хочуть воювати, помирати, вони починають розуміти, що стали маріонетками у руках Путіна. Тому доводиться навіть відряджати туди координатора з Москви (Олександра Лєнцова, - ред.), який зараз спростовує свою присутність в Україні. Ця акція була спланована і як черговий інструмент інформаційної війни в тому числі, але атака нарвалася на мужній опір та героїзм наших військових.

Особливо варто відзначити консолідацію та координацію зусиль підрозділів Збройних Сил України з добровольцями, зокрема з ДУК "Правий сектор". Коли підключилися до бою добровольці, вороги були вимушені відступити і не досягнули успіху. Добровольці "Правого сектору" тут зіграли дуже важливу роль. Дуже виручили військових у цьому бою і волонтери.

Всі, хто зараз попався на пропагандистську вудку різних "політологів" та чиновників, які применшують роль добровольчого корпусу в АТО, після цього бою мають нагоду переконатися: тільки добровольчий рух, воля всього населення до боротьби - це шлях до перемоги, а не бюрократичні чиновники, які досі "пасуться" на старих схемах "розбазарювання" військового майна, зокрема майна "Укроборонпрому". Вони продають військову техніку у час війни, то й продадуть державу. А добровольці цього ніколи не дозволять, тому ми мусимо робити все для того, аби зміцнити добровольчий дух в Україні.

Наше військо зміцніло в професійному плані, зміцніло в питанні координації. Військо має нових керівників - війна відібрала командирів на полковому та батальйонному рівні, які мають високий авторитет серед колег по службі, завдяки чому підрозділи демонструють високі результати. Це великий плюс для армії. І роботу по підвищенню професіоналізму війська треба продовжувати надалі, адже процес захисту України від агресора буде довготривалим.

Війна на сході України не є війною у класичному розумінні. Позиційна війна - це дуель розвідок, дуель спецслужб, дуель спецоперацій, яка підтримується збройними формуваннями. Саме тому і Росія буде посилювати використання розвідувальних компонентів, і Україна повинна змінювати підхід у роботі спецслужб.

Волонтер Юрій Касьянов, який звернувся до вищого військового керівництва із закликом створити фронтову розвідку, говорить правильні речі. Однак питання необхідності створення фронтової розвідки було озвучене раніше професіоналами старшої вікової категорії - це я, Анатолій Лопата, Ігор Смєшко, Олександр Скібинецький та інші. Ми говорили про це, ще коли секретарем РНБО був Андрій Парубій, а виконував обов'язки Президента Олександр Турчинов.

Однак оточення Президента, яке мусить реалізовувати ці завдання, яке є посередником між дорученнями Президента та їхнім втіленням у життя, далеке від розуміння ролі спецслужб, за виключенням небагатьох людей. Повноваження вони мають великі, однак не можуть їх застосувати, тому що їх гальмують "старі шляхи".

Президент також відповідальний за гальмування реформи спецслужб, адже він уникає глибокого ознайомлення з ситуацією. Він не хоче слухати опонентів, він слухає тільки те, що йому приємно чути. Завжди підлабузники говорять те, що ніжить вухо, а не те, що справді потрібно для держави. Ті, хто сьогодні перебувають на ключових посадах у спецслужбах і в прокуратурі, думають, що вже "схопили бога за бороду", і не розуміють, наскільки велику ношу відповідальності вони взяли на себе ­- відповідальність за безпеку країни. Тим більше у час війни чиновники, які на цих посадах покеровуються старими схемами, становлять загрозу для становища. Їм необхідно докорінно змінитися, щоб виграти війну. Не можна однією рукою діставати з бюджетного мішка гроші, а другою сварити на інших, щоб не крали.

Так не буває.