Сьогодні, слухаючи «Українську хвилю» з Роман Коляда, зрозумів, що в Україні ще довго-предовго не буде кіно. І перестаньте тішити себе тим, що в усьому винен Вячеслав Кириленко, чи ще якісь чиновники.

Українська культура загрузла в совку. При чому той совок такий концентрований, що навіть купа ярих антиподів совка тихцем мріють про соціалізм.

На зауваження, що у нас досі не має нормального художнього фільму про АТО, бо не напрацьовані закони про матеріальну відповідальність авторів за витрачені державні гроші, раптом почалося божевілля.

Спершу, одна пані почала порівнювати витрати на американські блокбастери і їх касу в Україні з витратами на українські фільми і їх касу. Вибух мізків. Далі заявила, що в світі окуповуються тільки блокбастери.

Чим продемонструвала, що взагалі не в темі і сперечатися з нею розхотілося.

Відразу зробилося стращно, що такі люди радять урядовцям. Можна писати багато. Але не буду.

Культура тримається на прописних істинах. Не той письменник, що пише, а той, кого читають. Не той актор, хто грає якусь роль, а той, кого хочуть дивитися.

Не той режисер, хто знімає якісь кіна, а той чиї фільми дивляться. Все інше від лукавого.

Ще більше від лукавого, коли банально невдалі проекти намагаються сховати за ширмою некомерційності, захисту культури і т.д., щоби приховати фахову непридатність.

Якщо в головах людей сидить совок, що автор не повинен нести матеріальну відповідальність за витрачені державні кошти, то не треба нікогт звинувачувати в невдачах.

За таких розкладів не тільки українське кіно, але всю нашу культуру, не лише інвестори, але просто нормальні люди, обходитимуть, у кращому випадку, як купку гівна, щоби не замаститися, у гіршому, як щось смертельно небезпечне. Дограємося з тими паразитарними мріями про халявне бабло... Аби лиш не було пізно...