MENU

Хтозна: зміни проти сумнівів

1584 0

«Зміни!» – це гасло сьогодні не лунає хіба із прасок. Вагонний перестук відлунює чимось схожим. «Змі-ни, змі-ни...» «Ре-фор-ми...» Це справді реальність? Чи політична психотехніка, штибу ериксонівського гіпнозу, де й непотрібно, щоб хтось щось розумів? Гіпнотизер собі балакає, пришвидшуючись, і лохуватий об'єкт навіювання поступово розслабляє булки і звивини, підпадаючи під дію прихованої мантри на зразок: «Обирай!» або ще краще: «Вір!»

Хто його знає. Тут собі не віриш. Деякі зміни можна навіть побачити, як-от нову поліцію в стильній формі. Михайло Саакашвілі на чолі Одещини теж заповідається хоча б на надію про краще. «Эти люди подходят под стиль нашего города», як писав Бабель про прийшлих румунів. Бойові офіцери потроху очолюють роди військ, а волонтери стають очільниками областей. Але все одно беруть сумніви. Бо це одиничні випадки. Недоламана система в будь-якій конфігурації, в будь-яких пазлах відтворить себе. «Хапай побільше, тягни пошвидше» – їхня ідеологія, концепція, парадигма, антикризова модель управління разом узяті. Так звану опозицію і її лідерів суспільство теж спостерігало ще від Майдану. Розповіді про рідну бабусю, яку бив чоботиськом енкаведист, ідеями не є. Депутата-комбата, що обіцяв ворогам України політ із вікон Верховної Ради, теж чули. Траєкторія польоту лишилася традиційною: з Борисполя в недосяжні для українського правосуддя далі.

З іншого боку, революція не завершилася і триває зовнішня війна. Будь-яка війна – це ротація еліт у некерованому режимі. Ну, щось подібне, як затівалося в Мукачеві. Блідий натяк, але щось подібне. Так? Так. Отже, можливий докорінний злам системи в радикальний спосіб. «Але ж ми не Сомалі! Лишень владі ми делегували право на насильство щодо будь-яких порушників закону!» – ти ж сам подумки промовляв щось подібне, слухаючи новини? І, повагавшись, сам же собі й заперечував. Адже, власне, як усі ці зміни-злами мають починатися? Із опитування «френдів» у Facebook, зі згоди «топових» блогерів? Сигналом для початку стає указ президента, пост Мустафи Найєма чи необхідна кількість лайків у спільнотах? Тим більше, якщо...

Стоп. Це все занадто складно. Суворі фронтовики, що вертаються встановлювати справедливість, уявляються добре, при бажанні навіть свобода на барикадах, чи то пак міс-Україна з оголеним бюстом і розгорнутим прапором «Правого сектора» попереду колон. Але – що і хто їх вестиме насправді? І що за цим – місячний пейзаж, як після бурштинових розробок на Поліссі? Хтозна. Зображення розпливається. Світло нарешті погасло, хоч трофіми з імпєратріцами ще живуть якийсь час у радіоточці над верхньою полицею. Зрештою, я за них забув. І це вже сон.

Дівка, що всю дорогу вишивала сорочку, вийшла поперед мене. З добровольцем «Донбасу», який півроку провів у полоні, попрощалися на вранішньому пероні. Під вечір спливли перші враження від міста, яке знаю з дитинства (йдеться про Запоріжжя – UAinfo). Хлопці в футболках з написом «Азов», з якими зіткнувся біля Будинку журналіста. Чорно-червоний прапор із балкона житлового дому на проспекті. Поки що – Леніна. «Слава Україні» на іржавій зупинці на «наркоманському» селищі ДД, на котрому, як мені здавалося ще вчора, ні про яку нову Україну не чув ніхто й ніколи. Хто його знає...

Павло ВОЛЬВАЧ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини