Засновник австрійської школи економіки Людвіґ фон Мізес свого часу передбачив занепад соціалізму через те, що влада, знищуючи ринок, тим самим знищує потоки інформації, необхідної для прийняття важливих політичних рішень. Натомість у ринковому суспільстві дії чиновника спрямовані на те, щоб громадяни і політики мали можливість приймати раціональні рішення, отримуючи достатньо інформації та альтернатив.

Україна має статус країни з ринковою економікою ще з часів підготовки до вступу до Світової організації торгівлі - тобто з 2006 року. Але, щодо проблем якості державної політики, ми лише зараз підходимо до їх розуміння і, сподіваюся, вирішення.

Одна з них - продукування проектів постанов та законів без належного аналізу проблем, консультацій із усіма сторонами та вибору оптимальних варіантів. «За кадром», як правило, залишається головне - кому вигідне конкретне рішення. Адже чиновник, готуючи проект, виконує вказівку міністра. А звідки у міністра виникає ідея підготовки документа - перевірити важко. Ось така непередбачуваність, хаос у нормопроектуванні і формує імідж непрофесіоналізму (або ж йдеться про прихований лобізм чи корупцію).

Стереотип проблеми «непрофесійності» чиновників полягає в тому, що низька зарплата відлякує професіоналів від державної служби. Однак в історії України вже був випадок, коли зарплати у державному секторі суттєво зросли (2005-2007) - спеціаліст міністерства міг тоді отримувати в еквіваленті до 700-1000 доларів щомісячно, але якісних змін це не викликало. Структурних реформ не відбулося...

Причина у тому, що будь-яка організація процесу повинна складатися з чотирьох компонентів: учасники, завдання або продукти, технології, внутрішні правила. Як правило, до реформування державної служби в Україні підходили з точки зору власне правил. Це стосується необхідності запровадження конкурсного добору на державну службу, класифікації посад на основі службової ієрархії, а також розмежування політичних посад та посад чиновників.

Водночас, належну увагу повинні одержати документи, які продукує бюрократія та технології їх проходження до прийняття. Європейський досвід передбачає, що аналітична діяльність має передувати розробці проекту закону та постанови, прийняттю наказу. Тоді чиновники готують низку варіантів вирішення проблеми або впровадження стратегії, проводять їх обговорення зі стейкхолдерами, аналізують наслідки прийняття. Політики - члени парламенту та міністри вибирають з цих варіантів найбільш прийнятний, який матеріалізується у проекті нормативно-правового акту.

В Україні такий підхід поки що не набув поширення. Саме тому до законопроектів подається безліч поправок, які мали би бути розглянуті ще до моменту внесення законопроекту до ВР. Наприклад, до законопроекту про державну службу вже подано понад 1200 поправок та зауважень.

Державний службовець в Україні - це сьогодні більше статус, ніж професія. Чиновник скоріше пишається приналежністю до соціальної ієрархії, ніж до справи. Проблема української державної служби полягає в тому, що всередині бюрократичної машини далеко не завжди склалися професії в повному значенні цього слова, включаючи методи роботи (аналізу, прогнозування, нормопроектування), передачу досвіду та технологічний цикл: звідки береться інформація, що з нею відбувається в державному апараті та як формується кінцевий продукт (закон, постанова, наказ тощо).

Як це працює у Європі? Наприклад, державна служба Великої Британії має 25 професій державної служби: аналітики, закупщики, юристи, інженери, фінансисти, і навіть психологи. Кожна з них має чіткі вимоги до працівників, а головне - набір методів і процедур, якими користуються державні службовців у повсякденній роботі.

Тому, наразі, можемо провести сумні аналогії: робота українських міністерств відрізняється від європейських приблизно як ручна сапка від технології обробки полів сучасною технікою John Deere або Claas. І поки нові українські чиновники, навіть найкращі, набрані на найсправедливішій конкурсній основі, не отримають сучасні форми і методи роботи, нічого не зміниться.

Створення поліції в Україні - перший приклад того, як можна відносно швидко змістовно оновити професію або створити її заново. Що ж стосується державної служби, то вже розглядається варіант впровадження інституту професійних фахівців з державних закупівель, що мають замінити тендерні комітети. Це має відбутися в контексті впровадження стандартів ЄС у сфері державних закупівель і сприятиме виконанню Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На черзі мають бути інші ключові види діяльності - юридична експертиза і нормопроектування, аналіз політики, бюджетне планування. Тоді реформа держуправління зможе досягти очікуваного результату - модернізувати систему та залучити до праці кваліфікованих фахівців.