Я взагалі по життю – страшенний оптиміст. (У всьому, що не стосується мене самого. Із самим собою в мене складні стосунки, тут одним дописом не обмежишся, та й нецікаво, тому не будемо про це.) Пам'ятаю 2004-й рік, вибори. Ви ж розумієте, що в запорізькій редакції похабних газєтьонок, де я тоді працював, – старше покоління було все таке прошарене, наблатикане тощо, і прямо в лоб говорило нам, молодій генерації, що, мовляв, «та хєра ваш Ющєнко виграєт, всьо уже парішалі». Ну, й на дівок моїх, звісно, напосідала зневіра, доводилось їх відкачувати, тягати на місцевий Майдан. А от я був упевнений, шо наша все одно візьме гору.

Так само і 2013-2014-го. Не знаю, чому, але був упевнений. І тоді, і зараз. І взагалі. При цьому я не заходжу в хмари і розумію, шо завтра тут навіть інопланетяни чи як їх там, рептилоїди не наведуть порядок. Але в цілому я оптиміст.

То шо я хочу сказати. Єдиний раз, коли я реально був у песимізмі – це під час прочитання статті, здається, Віталія Портникова. Вона була присвячена начебто Запорожцю – чи якомусь іншому політв'язню режиму Януковича. І там було таке (цитата не дослівна) - «зрозуміло, що весь свій строк він сидіти не буде, а як тільки прийде нова влада, то вона тут же випустить і його, й інших».

Отоді я поставився до цих слів скептично. І дякувати Богу, що я цілковито не мав рації – бо сталося рівно так, як і було написано в статті.

До чого це я все написав? Сьогодні в Собачатнику засудили двох українців. Олега Сенцова й Олександра Кольченка. 20 і 10 років відповідно. І тепер, згадуючи ту статтю і екстраполюючи ту історію з політв'язнями режиму Януковича, – я розумію, що і ці люди не будуть сидіти увесь свій строк. А нова влада, яка прийде на зміну Хуйлу – їх неодмінно випустить.

Ні, не тому, що вона буде аж така хороша. (Хороша? В Собачатнику? Ха-ха-ха.) Вона просто змушена буде це зробити. Так само, як і забратися із Донбасу, з Криму, з Південної Осетії.

Все буде Україна. А Росії – просто не буде. І так вона затрималася на політичній мапі світу. Пора повертатися до Московії. В кордонах, ну, скажімо, 1462-го року.