Проектувальник інвестора реконструкції Поштової площі, який прийшов на її тестування на предмет доступності для маломобільних груп киян, не зміг підняти пандусом візок з дитиною.

- Ясно. Візок не стандартний.

Площу здають в 21 сторіччі. Здають, аби заробити, аби щось показати перед виборами, але не заради людини.

Про неї, як завжди, подумати забули.

Громадські організації впродовж років надсилали різні пропозиції щодо усунення порушень, писали статті, листи, проводили круглі столи.

І ось воно.

Я не знаю людей, які приїхали на візках, не знаю мами з дитиною. Але я знаю їх потреби. Коли мені було два, батькові зламало хребет в шахті. Більше він ніколи не ходив.

Тоді, мало хто думав про стандарти доступності, безбар'єрність, універсальний дизайн. І пересуватися містами було надзвичайно складно.

Але зараз же не тоді. Україна не Союз, а Київ не вбите економічною кризою шахтарське містечко.

То в чому проблема?