Інколи дуже корисно пірнати в історію. Особливо не надто далеку. А мова про події, які відбувалися відразу після проголошення Незалежності.

На хвилі флешмобу 90-тих запропоную текстмоб.

Так от, Росія вже тоді піднімала питання про Крим. Якби нашою державою керували патріоти, а не пройдисвіти і нездари, якби відбулася реформа в СБУ, то зараз ми б не мали того, що маємо. У кожному разі можна було зайнятися кримськими проблемами набагато серйозніше, не допустивши там роздування сепаратизму. А вже й зовсім помилкою було перетворення області на автономію.

У січні 1992 року Комітет з міжнародних питань і зовнішньоекономічних зв'язків Вєрховного Совєта Росії висловив стурбованість з того приводу, що Крим отримала Україна незаконно.

У прийнятій постанові Комітет зазначає, що при "выведении Крыма из состава РСФСР... оказались попраны общепризнанные нормы международного права". У зв'язку з цим Комітет запропонував ВС Росії оголосити "решение по Крыму 1954 года недействительным и лишенным юридической силы" ("Правда", 18. 01. 1992).

Комітет при цьому заявив, що жодних документів, які б підтверджували передачу Крыму не одноосібно Хрущовим, знайдено не було. Це звісно була брехня, бо документи ці ще раніше були опубліковані в Україні.

Заява ця незабаром виявилася більше емоційною, аніж основаною на знаннях міжнародних законів, бо незабаром газета "Мегаполис-Экспресс", яка поквапилася опублікувати висновки Комітету, за кілька днів змушена була визнати, що "эксперты, которые по поручению ВС России изучали решения высших органов власти СССР, передавших в 1954 году Крымскую область Украине, не смогли признать те давние документы незаконными. Мало того, найдено следы постановлений Верховных Советов УССР и, что особенно важно, РСФСР, безусловно, одобряющих решения тогдашнего союзного "парламента"... Подписи председателей и секретарей президиумов имеются. А следовательно, у независимой России нет никаких юридических оснований требовать возвращения Крыма" ("Мегаполис-Экспресс", 13. 02. 1992).

Отже, уже тоді було розтрощено звинувачення російських шовіністів у тому, що Хрущов передав Крим Україні "самолічно".

Та російські патріоти на цьому не заспокоїлися й, побачивши, що документально нічого довести не вдасться, почали розшукувати очевидців і свідків того епохального рішення ВС. І знайшли. І пішли уже публікації народних легенд, як усе це відбувалося.

Так, Дмитро Полянський, перший секретар Кримського обкому партії, розповів байку про те, що він і зараз (тобто на початку 1990-тих) був проти, і тоді заперечував Хрущову, що цього робити не варто. І що Хрущов це питання вирішував "единолично", додавши: "думаю, имело значение, что он сам с Украины". Це його "свідчення" й досі люблять цитувати російські патріоти.

Насправді Хрущов походив з Курської області, а пам'ять колишнього партійного боса підвела, бо є ж його виступ на ХХV обласній партконференції, де він виголосив захоплені слова на підтримку передачі Кримської області, відтак те саме повторив на XVIII з'їзді КП України: "передача Крыма в состав Украинской республики безусловно положительно скажется на всестороннем и более быстром развитии Крымской области и будет содействовать дальнейшему развитию экономики Украины".

Друга побрехенька від Полянського, що його нібито підтримав Ворошилов, теж не збігається з правдою, бо Ворошилов якраз підтримав "акт великого державного значення". Ба більше, прибріхуючи про одноосібне рішення Хрущова, Полянський якось забув, що сам же ж і скликав активи для підтримки передачі Криму.

Газета "Московские новости" ще до референдуму про Незалежність, відчуваючи нюхом, куди усе хилиться, затіяла дискусію про неправомірну приналежність Криму Українській РСР. Аргументи були прості й дохідливі: Крим ніколи не був українським, а економічні і культурні зв'язки у Росії з Кримом були набагато міцнішими, ніж у Криму з Україною. Ну і звісно ж йшлося про те, що рішення про передачу Криму відбувалося в "сверхузком составе".

Ця брехня була вочевидь розрахована (і зараз теж поширена) на людей недалеких і нездатних довідатися правди. Бо рішення щодо Криму 26. 04. 1954 року приймало півтори тисячі депутатів ВС СССР - одноголосно. До цього треба додати членів Президії ВС СССР та РРФСР, членів Президії ВР УРСР, Ради Міністрів РРФСР, а також, що теж важливо членами обл -, міськ - і райвиконкомами Кримської області. Тобто якщо усю цю номенклатуру сплюсувати, то вийде понад 10 тисяч осіб. Лише на Кримській обласній партійній конференції це питання обговорило й ухвалило (звичайно, одноголосно, бо інакше й не бувало) 554 таваріща.

Ця історична конференція дійшла висновку, що передача Кримської області "основанная на общности экономики, территориальной близости и тесных хозяйственных и культурных связей между Крымом и Украиной, будет способствовать укреплению братских связей между русским и украинским народами".

А як уже прийнято було за совєтів, всенародний одобрямс від сотень тисяч трудящих Росії й України теж не забарився. На адресу Президіуму ВС СССР полетіли листи, підписані цілими трудовими колективами Криму, які "с огромным одушевлением встретили Указ Президиума и ВС СССР о передаче Крымской области из состава Российской Федерации в состав Украинской республики".

Мітинги за мітингами квапилися прозвітувати про своє щире захоплення мудрістю партії.

Тобто міф про "безгласность" не має під собою жодних підстав, бо уся країна знала про цю подію і вся країна брала у ній участь.
Тому, я вважаю, що окрім блокади Криму, варто подати позов до міжнародних судів щодо неправомірної анексії Криму, вимагаючи не тільки повернення захопленої території, але також контрибуції та виплати моральних і матеріальних шкод. Усі правові підстави лежать на поверхні.