Жить хочется, как никогда, - говорить моя попутниця, яка теж сіла в Харкові. Ми їдемо ранковим поїздом, що, здається, от-от розвалиться та до Краматорська покотяться самі колеса.

У Валентини (так її звати) був великий будинок і бізнес у Горлівці. Починала з роботи в цеху в нічну зміну, а потім відкрила свою справу. Коли прийшла війна, вона годувала в себе перших біженців, які прибивалися до міста. Люди втікали з більш загрожених міст у менш загрожені, а потім знову були змушені їхати подалі від небезпеки. Коли в її будинок потрапив уламок снаряду, вона теж його покинула.

- Ценности теперь другие. Хочется просто смотреть, как растут внуки, работать. Лишь бы было спокойно. - Її натхнення та енергії вистачить на десятьох. Вона не пропаде у будь-якому місті, але хоче повернутися додому.

Останніми днями я зустрічаю багато людей, які хотіли би повернутися. Вони тужать за своїми містами, у яких їм було добре. Колись про це думали краматорчани, які під час окупації міста покинули свої домівки. Але були й такі, котрі під час військових дій знаходилися в Краматорську, бо не хотіли просто так його віддавати. Серед них і цей хлопець, скажімо, його звати Сергій, і він мені показує місця бойової слави та безслав'я.

- В детстве мне часто снилась война. А потом война началась и приснился другой сон - что за нами идут. Папа сказал: «Собирайтесь - Сергею сон приснился!» - Він сміється. - Ночевали мы в другом месте.

Саме ця історія - вступ до історії партизанщини в Краматорську, що складається з вервечки маленьких оповідок про те, як збиралася інформація про розташування техніки ворога і передавалася українським військовим, про те, як гинули найближчі друзі, про те, як люди добували воду та їжу. Історія, яку переказувати небезпечно для самих місцевих партизанів, але нам треба знати, що рух був, і що ці люди заслуговують на повагу.

Тоді люди жили внутрішнім відчуттям небезпеки, вони дослуховувалися до інтуїції, тому так часто зустрічаються випадки чудесного порятунку. І якби не було людей, які діють часом іраціонально, трупів у посадках та під уламками будинків було би більше.

У Краматорську тепер знаходиться Донецька облдержадміністрація, а серед інтелігенції точаться розмови про те, чи варто, щоб після війни обласний центр знаходився у Донецьку.

- Донбасс делиться на Север, Центр и Юг. Мы разные. Для того, чтобы попасть в Краматорск при Союзе нужно было пройти конкурс, поэтому сюда попадала интеллигенция. В центре и на юге совсем другая история...

Вони відчувають сили, що можуть щось змінити. Мені згадують легенду про гору Корочун, битву князя Ігоря з половцями, яка відбувалася недалеко від Слов'янська та Краматорська, а ще - Булавинське повстання (одна з важливих битв була саме біля містечка Тор, нинішнього Слов'янська). Згадують і війну, яку вони мали в місті і яка від них пішла. Вони знають, що тут - місце сили, і цьому посприяли історичні події, які тут відбувалися сотні, а то й тисячі років тому.