Російська сторона намагається внести сумніви у технічну сторону розслідування і подає свою версію правди. Це відбувається у російських традиціях гібридної війни. Треба просто подивитися у ретроспективі, які версії висувалися сторонами спочатку після катастрофи і як вони змінювалися.

От російська сторона починала з того, що Boeing збив український штурмовик у повітряному просторі. І тепер вони будуть брехати до останнього, бо це дуже важкий і тяжкий міжнародний злочин проти людяності. І визнавати свою вину категорично не прийнятно, особливо перед своїми ж російськими громадянами.

Тому ця версія, яку оприлюднили росіяни, має дві мети. Перша - внести сум'яття і сумніви у голландську експертизу. І друге: надати свою версію правди для власних громадян. Адже якщо російські громадяни зрозуміють, що цей злочин здійснило їхнє керівництво і визнає це на офіційному рівні, то жити з цим буде важко. Тому до цього варто підходити як до етапу інформаційної війни.

Докір про те, що Україна мала би дбати про безпеку пасажирських літаків у своєму повітряному просторі, то він, мабуть, єдиний, який пролунав від керівника Ради безпеки Нідерландів. Справді на той момент було збито кілька українських повітряних суден - вертольотів і військових літаків - але всі вони були збиті на малих висотах зі зброї, яка стріляє не вище ніж 6 км. А повітряний коридор цивільних суден пролягає вище 10 км над рівнем землі. І такої зброї на той момент ще не застосовувалося. Більше того, там їй не було звідки взятися.

Українська сторона не могла передбачити, що російське політичне керівництво дасть добро своєму військовому керівництву ввести у зону конфлікту таку небезпечну зброю. Це перевершило будь-які адекватні оцінки й очікування. Насправді з такої зброї міг би бути збитий і російський літак, в тому числі пасажирський. Але ті люди про це навіть не думали. Відтак звинувачувати Україну у тому, що вона не закрила своє небо, це ніби перекладати провину з хворої голови на здорову. Винен не той, хто не заборонив літати, а той, хто стріляв.