Киянин Євгеній Гарбут, мовою спілкування якого донедавно була російська, вирішив надалі послуговуватися суто українською й розповісти загалові про те, як йому це вдається і яким труднощам доводиться давати раду на шляху до поставленої мети. На думку автора допису, його досвід може стати в пригоді таким самим пересічним українцям, які також воліють бути україномовними

День перший

Вирішив вести щоденник того, як російськомовна людина переходить на спілкування українською мовою. Думаю багато людей мріяли зробити це, але близьке оточення, родина, друзі не завжди вас у цьому підтримують і не завжди розуміють вашого бажання, з чого випливають певні комплекси. Тобто якщо ти прийшов на роботу, де переважна більшість повсякденно спілкується українською, і починаєш розмовляти російською, то на тебе навіть уваги ніхто не зверне, ну спілкується чувак російською, і що? А от якщо прийти в російськомовне середовище і почати розмовляти українською, відразу будуть питання «чуваче, з тобою все гаразд?», «а чому?» тощо. Це накладає на людину певні обмеження, але потрібно з цим боротися. Всередині себе, відкинути всі ці комплекси. Тому буду нотувати для історії, як з цими комплексами боротися на власному прикладі.

Тепер про враження від першого дня.

Нічого не казав своїй дружині, а просто прокинувся і почав розмовляти, вона навіть уваги не звернула. Звісно, вона виросла в родині, де спілкуються українською, тому для неї не було чимось дивним зміна моєї мови. Я навіть думав, вона не помітить, але врешті спитала, коли я повернувся додому: «Чому ти сьогодні цілий день такий український?» Кажу: «Треба виховувати донечку українською» – «Молодець!». І все. Така необхідна підтримка від коханої людини звісно надихає.

Робота

На роботі не дуже вийшло, з більшістю переходив на російську, може тому, що переважно будь-яке запитання було саме російською, треба буде поговорити з хлопцями і пояснити їм, тим паче більшість у житті розмовляє українською, але підлаштовується під мене та інших колег; думаю, всі підтримають, і не буде незручних ситуацій. Сказати: «Зрозумійте мене правильно і підтримайте мій вибір». Не так само, як у випадку з дружиною, а дати знати, щоб врешті для мене це не було незручною ситуацією, а цілком передбачуваною поведінкою.

На агітацію вийшов винятково з українською; люди не знають, що до сьогодні я переважно спілкувався російською, тому ніяких внутрішніх психологічних бар'єрів не було. Але помітив, що виходить не дуже добре. Тобто буває, що доводиться думати над словом, хоч і виходить його максимально швидко сказати, але, думаю, людина це відчуває трохи. Проте всі бачать, що я це роблю щиро, тому всі бажають удачі на виборах. Наші люди найкращі. Питають: «А це ви? Власноруч агітуєте?». Люди теж надихають.

Тепер треба їхати в офіс практикувати швидкість і гармонійність спілкування, мене таким там словам вчать, що навіть не кожен пересічний українець їх знає).

День другий

Як і обіцяв, веду щоденник того, як звичайна людина переходить з російської мови на українську. Як і з киданням палити, кидання розмовляти російською потребує деяких зусиль. Не все так просто, як на перший погляд здається. Тобто ти перший день це робиш з натхненням, а на другий інколи забуваєш. Треба, щоб це стало звичкою, і перші дні необхідно себе контролювати.

Сьогодні почав ранок з агітації, і лише десь о 12 годині піймав себе на тому, що розмовляю російською. Ти робиш це несвідомо, тому й не звертаєш уваги. Скажу вам, коли я почну несвідомо розмовляти українською, щоб ви розуміли, скільки днів необхідно себе контролювати.

Родина

З батьками не виникло жодних проблем, сказав, що онуку треба вчити українською, і жодних питань не було. В моєму випадку це дуже влучна причина. Я розумію, що не кожен може скористатися цим, але кожен може вигадати для себе, що вам треба спілкуватися українською на роботі й тому ви практикуєтесь у родині. Або якусь іншу вагому причину, якщо думаєте, що вас не сприйме родина. Якщо сприймають будь-які ваші прагнення, то це вдвічі більше надихає. Звісно, мої батьки так само говорять російською, і я їх перевчати не буду, навіщо? Головне, що розуміють моє прагнення і підтримують. З батьками дружини взагалі немає про що говорити, бо вони повсякденно розмовляють українською і нікого в користі української переконувати не треба.

Друзі

Із друзями ситуація ганебна. Тобто я не можу підходити на вулиці до кожного і казати: «Привіт, тепер я розмовляю українською», чи влаштовувати клуб анонімних членів зміни мови: «Привіт, мене звуть Євгеній, і я тепер розмовляю українською». Буду шукати варіанти вирішення цієї проблеми, бо трохи незручно, коли знають чувака, який спілкується все життя російською, а тепер почав українською. Були колись розмови, що хочу змінити мову, але ж усі підходять і кажуть: «Привет, как дела?». Якщо у вас є рецепти, то коменти відкриті.

Інтернет

Тут я думав: ну всьо, от чим є похвалитися, так це інтернетом. Прийду додому і напишу, як я два дні пишу всі повідомлення українською. Так і справді було. Але вчора, 14 жовтня, прочитав кумедний вислів російською і написав у партійний чатик коментарій російською. «От чорт, лажанувся»,  – згодом подумав. Але за два дні це лише один випадок, тому будемо вважати його статистичною похибкою.

Враховуючи, що вчора було свято – контактів мав надто багато. Крім агітації, про яку варто писати окремо, та деяких друзів, інших розмов фактично не було. Тому тримаю напрямок, і слідкую за собою).