Взагалі, парадоксальні враження від цих місцевих виборів. Серйозних бійок і замісів ніде ніби не було. Штурмів дільниць чи там біганини туди-сюди голів комісій з печатками. Чи я щось пропустила? Але загальне враження, що не тільки виборці на дільниці не прийшли. Політ сили також якось мляво відпрацьовували – для галочки і без вогника. Криза жанру. Щось наша фасадна демократія дійшла вже до точки, коли скільки цей трупик не гальванізуй, він вже навіть ніжкою не дригає. Щось із сенсами робити треба. Розпредмечувати і перепрошивати. Бо на наступні вибори вже й кандидати голосувати не підуть.

З хорошого. Партія влади виявилася не партією влади, якщо дивитися на відсотки БПП. Але й реваншу «ригів» не вийшло. Опоблок обламався в Маріуполі за тотальної переваги через власну жадібність і тупизну. Та й у цілому по країні хоч і багато перефарбованих «ригів», але сам факт окрасу під ландшафт свідчить, що переляк не пройшов. «Хунті» до уваги.

І також стало зрозуміло, що те, що треба робити з Донбасом, – це зовсім не негайні вибори. Тому що вибір можливий не тільки коли є механізм для голосування. Треба ще мати альтернативи і людей, що хочуть і вміють скористатися цим механізмом. Отже, для початку все це треба якось створити. Хоча б вирівняти можливості для різних політичних гравців. Зрештою, вибори це тільки один з інструментів державної політики. Пора вивчати інші.