Передивляюсь серіал newsroom.

Там в останній серії першого сезону ведучий в новинах розповідає історію Дороті Купер. Дороті Купер 96 років, вона живе в штаті Техас. 75 років Дороті Купер голосує на виборах, але республіканці прийняли закон, за яким Дороті Купер буде позбавлена права голосу. Закон про посвідчення особи. В Дороті Купер немає водійських прав, бо в неї немає машини, немає паспорта, бо вона не планувала відпустку за кордоном. Губернатор штату Техас Рік Перрі, котрий іде на праймеріз від республіканців є ініціатором закону, він вважає, що ідентифікація особи важлива для того, аби люди повторно не голосували на інших дільницях, тобто аби не було фальсифікацій. Але тут ведучий рахує, що зі 196 мільйонів виборців повторно проголосувало на минулих виборах 86 людей, не 86 тисяч, а 86 людей. Якщо у відсотковому відношенні, то це 0,00004% від усіх голосів. Натомість в країні приблизно 20 мільйонів людей, а це 11% не маю ть ідентифікаційних документів. І тут ведучий доводить, що республіканцям насправді просто не потрібні ці виборці без ідентифікаційних номерів, бо це не їхній електорат, він їх не обиратиме, саме тому їх і хочуть позбавити права голосу.

Це реальна історія

Звісно в нас не було б 86 голосів, звісно в нас продати голос - все ще справа популярна, але цей сюжет з Дороті Купер страшенно нагадує історію з позбавленням голосу внутрішньо переміщених осіб. Всі ці побрехеньки про те, що вони голосуватимуть по різних районах повторно, що їм треба голосувати на Донбасі, що вони не можуть вибирати місцеву владу, бо не живуть тут. Але насправді правда та сама: просто владі здається, що це не їхній - патріотичний електорат. (Хоча тут треба сказати, що влада і перселенці точно це слово патріотизм розуміють по різному, і думаю, що ближче до справжнього значення цього слова таки переселенці). І плювати, що цим людям дуже часто просто нема куди повертатися, що вони не трудові мігранти, що вони виїхали з війни, і це трохи інші, набагато хєровіші речі, ніж традиційне переміщення людей цією країною.

Натомість я, наприклад, трудовий мігрант. Живу в Києві 9 років. 9 років. Я знаю маршрути місцевого транспорту, знаю, що тут з комунальними послугами, знаю, що стається з вулицями Києва, коли приходить 1 вересня, і коли починає падати перший сніг. Я тут багато чого знаю, я знаю місцевих політиків, я знаю, як вони брешуть, я знаю про їхні незаконні парковки і культурні піаракції. Але я блін за 9 років ні разу тут не змогла проголосувати за місцеву владу, натомість я можу голосувати у Франківську, за франківчан вибирати владу, хоч я там вже не живу навіть не 9, а цілих 12 років. І я думаю, скільки нас в Києві таких без права голосу? Може десь 2/3? Ну очевидно точно більше половини. Цікаво, чи могли б ми проголосувати гірше, ніж тут вже проголосували? Але тим не менше маємо те, що маємо - 9 років без права голосу.

А тут в Штатах люди виявляється без документів голосували взагалі.

А ви все Корбан і Корбан.

Та мене аж трясе від того, що ми тупо не готові захистити конституційне право людини на голос, факін шіт.

А ще більше трясе від того, що такі дискусії в нас ні фіга не популярні, бляха муха, факін шіт, що дискусії зводяться до нищеплінтусних розмов, де всі експерти в тому, кого треба садити, кого милувати, коли треба садити, згідно алфавіту чи віку, всі виступають адвокатами, суддями, прокурорами. Тьху