Нинішній період і насправді є не чимось іншим, як п'ятим президентським строком Леоніда Кучми. Адже політико-економічна система залишилася де-факто тією ж самою, логіка її функціонування - тією самою, тільки країна дійшла вже до останньої межі - розкрадені й привласнені майже всі державні активи, за винятком ріллі й частини інших земельних угідь, та ще деяких ласих промислових об'єктів, як-от Одеський припортовий завод.

При цьому не має особливого значення, що прізвища у новітніх Кучм інші. Всі вони - його дублі. Згадаймо, що про це написано у братів Стругацьких у повісті з життя сучасних магів «Понеділок починається в суботу»: «Дубль - это очень интересная штука. Как правило, это довольно точная копия своего творца. Не хватает, скажем, человеку рук - он создает себе дубля, безмозглого, безответного, только и умеющего, что паять контакты, или таскать тяжести, или писать под диктовку, но зато уж умеющего это делать хорошо. Или нужна человеку модель-антропоид для какого-нибудь эксперимента - он создает себе дубля, безмозглого, безответного, только и умеющего ходить по потолку или принимать телепатемы, но зато уж умеющего хорошо... Настоящие мастера могут создавать очень сложных, многопрограммных, самообучающихся дублей».

Що ж, кандидат технічних наук Кучма Л.Д. за допомогою своєї команди «політичних магів» зумів наштампувати достатньо таких дублів - і з самонавчанням оптимальній поведінці в просторі-часі олігархічно-кланового буття в них усе в порядку, а разом з тим і з безмозглістю (у сенсі наявності вищих інтенцій розуму, пов'язаних із моральними категоріями, а не лише алгоритмів дії «вигідно-невигідно» та умовних рефлексів на рівні розсудку) теж усе як належить. Тільки й різниці, що одні дублі вміють краще «золоті батони» збирати у своїх маєтках й у страусових мештах шикувати, а інші дублі добре виробляють карамельки та виголошують патріотичні промови...

А так - програма працює. Програма нівеляції всього живого та позитивного.

Згадаймо: саме тоді, у перші два терміни Кучми, закладена була традиція боротьби чи навіть нищення тих, хто мав заслужену популярність у людей і власну політичну позицію. Вбивство Георгія Гонгадзе. Загадкові смерті політиків - і не лише В'ячеслава Чорновола... Звільнення Євгена Марчука з посади прем'єра (вдумайтесь, за що!) «за створення власного політичного іміджу».

Звільнення Ющенка - найбільш успішного в царині економіки прем'єра з часів відновлення незалежності - взагалі невідомо за що...

Маючи ледь не від'ємні рейтинги, Кучма і його команда впевнено перемагали на виборах за допомогою політичних маніпуляцій, а лояльна йому більшість у Верховній Раді утворювалася шляхом підкупу депутатів і тиску на них.

Іншими словами, та неодмінна складова легітимності влади, яка зветься в цивілізованих державах «громадська думка» та «суспільна довіра», постійно і цілеспрямовано викидалася на політичне узбіччя, а то й далі. Ба більше: вожді різного рангу не журилися через її відсутність, уповаючи на відданість карально-репресивної машини особисто собі.

І не забуваймо, що існує ще й друга складова легітимності влади, яка базується на законі. Саме у перше десятиліття Кучми нормою діяльності структур, покликаних захищати закон, стало беззаконня. Змінювалися тільки форми останнього. Якщо, скажімо, у четвертому строку Кучми все регулювалося «по понятіям», які встановлювали «люди» (пам'ятаєте, чиє воно було, гасло «країна для людей» і хто на жаргоні урок та вуркаганів зветься «людьми»?), то тепер настала доба «договірняків» - ще більш підступних і цинічних.

За Януковича поза законом, «по понятіям» тривалий час працювала після закінчення своєї каденції працювала Київрада, за Порошенка - на основі, ясна річ, «договірняка» - Центральна виборча комісія.

Але ж Україна - не Росія. Цього постійно не враховують Кучми-1,2,3,4,5...

І якщо в Росії народ (за винятком 10% якихось дивачок і диваків) тим більше любить Путіна, чим більше той збиткується з нього, то в Україні пропорція майже зворотна. Тому як тільки черговий дубль Кучми починає дурити виборців і працювати на благо власної кишені, його рейтинг негайно падає, а довіра починає вимірюватися у від'ємних величинах. І все б нічого, але разом із довірою до дубля падає довіра до державних структур: уряду, прокуратури, суду, міліції... Рекордсменом у цьому плані виявився Віктор Янукович - за час його правління довіра до суду, міліції та прокуратури впала майже до нуля. А на додачу різко впав рейтинг Служби безпеки, яка раніше завжди мала позитивний баланс довіри-недовіри до себе.

А чи можна будувати нову Україну та захистити безпеку держави, коли влітку 2015 року, за даними соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, судам і прокуратурі зовсім не довіряли по 51,4% опитаних, а переважно не довіряли по 28,8% і 28,2% респондентів відповідно? Коли з довірою до міліції справа була не набагато краща, а щодо СБУ баланс довіри-недовіри теж виявився відверто негативним?

І от цим структурам, яким не вірять - і навряд чи колись повірять українці без їхнього повного оновлення (за винятком тих 10-15%, що завжди на боці влади), - наразі доручають арештовувати та судити добровольців, волонтерів і політиків - за реальні чи кимось вигадані злочини? А до них для таких акцій додають іще й СБУ (причому в особі найодіозніших генералів й офіцерів), - невже ж для того, щоб рейтинг спецслужби під час війни впав до рівня рейтингу прокуратури, щоб її довелося створювати заново?

Знаний соціолог Євген Головаха зазначав, що таких низьких показників довіри до влади, які має Україна, в Європі просто не спостерігається. Ну, не вдається «пролонгованому кучмізму» здобутися на таку довіру, щоб вона була стабільною, бо це суперечить його сутності. А до кого є довіра? До добровольчих батальйонів, до волонтерів, до громадських організацій, до ЗСУ, до Церкви як такої (не конкретних церков). До тих, на кому трималася оборона країни в найкритичніші моменти. І що ми зараз маємо? Поки що - за останній рік - маємо «наїзди» на фронтовиків-добровольців, на волонтерів, на недержавні організації. Не на всі, звичайно, вибіркові - на тих, хто надто висовується чи потрапляє під «гарячу руку»...

До речі, як на мене, категорично не можна застосовувати термін «вибіркове правосуддя». Не було його ані в часи «справжнього» Кучми, ані в часи його дублів. Жодного правосуддя не може бути, коли діють суди, що керуються вказівками «згори» або підкуплені кимось. «Вибіркова юстиція» - так, але лише не «правосуддя». Поки його в Україні немає чи воно є радше винятком, аніж правилом, про яке подолання кланово-олігархічного ладу може йтися?

Загалом же сьогодні кучмізм живе і якщо не перемагає, то й не відступає. Він виявив себе навіть у новітній ідеї істотного зменшення числа нардепів. Правда, сам Леонід Данилович був не таким нахабним: він пропонував зменшити Раду до 300 членів. Сьогодні ж ведуть мову про сотню депутатів - мовляв, досить. Але навіть в Естонії, яка за населенням вдвічі менша за Київ, 101 парламентарій. У Литві, де населення, як у Києві, - 141 депутат Сейму. Польща ж має Сейм у 460 депутатів і Сенат - у 100 депутатів. А в Польщі ж виборців менше, ніж в Україні! Невже Європа така дурна? Чи, може, ідея про різке скорочення числа депутатів Верховної Ради зумовлена не невіглаством її авторів, а бажанням зробити так, щоб нардепів було легше підкупити або залякати? Адже витрат на невелике число менше, ніж на кілька сотень...

Загалом же соціальні, політичні, моральні, світоглядні суперечності нині - ті самі, що були і два десятиліття тому, тільки що гранично загострені. Різниця в тому, що за цей час виросло нове покоління, вільне від радянського страху перед владою, і що десятки тисяч людей середнього покоління пройшли крізь пекло війни з Росією та її найманцями, ставши внутрішньо вільними людьми. А тому суперечності ці можуть вибухнуть зі страшною, ще небаченою силою, якщо терміново не демонтувати систему імені Кучми. Щоби п'ятий президентський термін Л.Д. став, нарешті, останнім, і якнайшвидше.