Вчора, під канонаду депутатських боїв за так звані проєвропейські закони щодо запровадження безвізового режиму, Рада примудрилась проголосувати також за призначення якогось голосування з особливостями на 29 листопада 2015 року. Очевидно на чергових місцевих виборах 25 жовтня 2015 року. Мова іде зокрема про Маріуполь.

Саме призначення цього особливого голосування знаходиться поза усяким українським виборчим законом та здоровим глуздом. І тут справа навіть не в тім, що порушення процедур і законів стало у нинішній Верховній Раді нормою, а у тому, що останній здоровий глузд та розуміння цінності верховенства права тотально вивітрилися звідти, очевидно, на найближчу перспективу... Справа в тім, що вибори призначаються в місті, де виборчий процес як такий не відбувся! Ситуація виключна і позаштатна. Не дивлячись на те, що абсолютно зрозуміло - вибори не можуть бути фейком. Має відбутися конкурентний і легітимний виборчий процес, апогеєм якого має стати процедура голосування. Без справжнього виборчого процесу немає і не може бути легітимної процедури голосування. Усе інше - від лукавого.

Однак інклюзивність процедур виборів у даному випадку нікого не цікавить. Усім наплювати на виборців Маріуполя. Вони тут із своїм волевиявленням - навіть не вторинні. Бо за лаштунками усього цього безладу проглядаються зовсім інші речі. На поверхні, принаймні, два ключових питання.

По-перше, питання владної позиції щодо доцільності чи недоцільності проведення цих виборів (позиції, з якою влада не визначалася, мабуть, і до сьогодні).

По-друге, питання політичної та юридичної відповідальності за зрив цих виборів. Не тільки я, а й багато інших експертів неодноразово наголошували, що мала б відповідати ЦВК. Бо замість реальної їх роботи в межах чинного законодавства по організації виборів у Маріуполі, уся країна через ЗМІ спостерігала, як методично, перепрошую за сленг, "валили" ці вибори... Можливо і юридичну відповідальність Центральна виборча комісія мала б розділити разом з місцевою ТВК за цю безпрецедентну провокативну халатність та злочинну бездіяльність.

Але тут чомусь влада набрала у рота води. Ніби все, що відбувалось в Маріуполі, справа не конкретних людей із визначеними виборчим законодавством України повноваженнями, а результат природного катаклізму. Ніхто ж не шукає відповідальних у тому, що в Бермудському трикутнику зникають кораблі та літаки. Так і тут... Тому сама собою виникає підозра в тому, що, можливо, ЦВК забезпечувала чи покривала владне бачення щодо недоцільності проведення цих виборів... Інакше ні парламентська більшість, ні президент не перебирали би на себе, передовсім публічно, політичну відповідальність за зрив цих виборів і чітко вказали б, хто має відповідати за це неподобство.

У наших реаліях зрозуміло, що обидва питання риторичні. У будь-якому разі, владі явно подобається цей керований хаос. Пан Гройсман цілком підтверджує це припущення: рішення про призначення виборів у Маріуполі на 29 листопада спікер визнав "важливою подією", що забезпечує "фундаментальні права громадян".

Однак він трохи не дотягнув компліментами та епітетами до рівня цинізму цієї ситуації... Можна було б сміливо назвати це призначення "епохальним". Бо насправді так і є. Влада бачить, що голосування відбуватиметься без справжнього виборчого процесу. Влада знає, що усі процедури виборчого процесу, у тому числі і голосування, є взаємопов'язаними за змістом і у часі, які тільки у послідовності та сукупності, визначеній законом, дають можливість громадянам зробити свідомий вибір шляхом вільного волевиявлення під час легітимної процедури голосування.

Але владу не цікавить вільне волевиявлення.

Тому все відбувається так, як відбувається...