Під час Революції в прес-центр Будинку профспілок за день (в залежності від насиченості подіями) приходило від 300 до 700 журналістів наших і з усього світу. У поляків була навіть своя міні-редакція у кутку біля прес-поінту, обвішана національними прапорцями. Були німці, шведи, британці, іспанці і навіть зальотна екзотика -- Венесуела та Нова Зеландія. Але найбільше було французів. Зазвичай, це були якісь молоді романтичного виду хлопці, які уперше почули про Україну і приїхали сюди за спражньою журналістикою.

-- Ти бачиш нашу політику? А тут справжні події і я напишу книгу про Майдан, -- описував плани на майбутнє блогер із Лілля П*єр , гортаючи глянцевий тижневик французької політики. Я не знаю ані слова французькою, але по фото зрозуміла, що головна стаття була присвячена любовному трикутнику президента Олланда із журналісткою Валері Трієрвейлер і акторкою Жюлі Гайе.

П*єр не знав нічого про українську політику. Навіть Кличко був йому не знайомий. Але він майже без акценту повторював два слова: "Ярош" і "Правий сектор".

Інтерв'ю з Ярошем і стаття про Правий сектор були основною метою для багатьох заморських журналістів. Вони піднімалися і спускалися із офісу ПС, як справжні паломники. Ті дні були піком слави ПС, як чогось екзотичного, неймовірного і крутого.

Потім Правий сектор із перемінним успіхом, то попадав у якісь скандали, то знову заявляв про себе з непоганого боку. Але з відходом Яроша -- це уже інша історія і перегорнута сторінка.