Плескають і відстібають паски безпеки. Це дві перші ознаки, що ти вдома, або десь близько. Ну, беруть і відстібають. Нашо, питається, шо ти хочеш зробити за ці три хвилини стоячи? Тепер мене це страшенно забавляє, а раніше доводилось бурчати і біситись.

Хлопають не тільки в нас. Чехи, приміром, теж хлопають. Чого вас бісить як хлопають - не розумію. Це такий місцевий колорит і звичай. Це як біситись, що фінни і їх браття менші кажуть "с льогкім паром". Ну кажуть, бо в них бані є. У хлопання теж є свої причини.

Найгірше, коли відстібають у літаку, що ще їде. В Індонезії, приміром, кілька років тому літак збив на посадковій смузі дві корови (так, літаки там літають навіть в мікроаеропорти міст на кшталт Жмеринки). Люди постраждали виключно тому, що не були пристебнуті.

Але оце от сиджу я значить в Жулянах, в нерухомому вже літаку, як лох, пристебнутий. Клацаю навколо, фотографую людей, що стоять на одній нозі. Спостерігаю, як люди сваряться, стають одне одному на ноги, зачіпають одне одного ліктями. Бачу, як повільно наближається до літака автобус. Чекаю, поки всі вийдуть, в мене 16-й ряд, серединка. Заходжу в автобус останнім, першим виходжу на паспортний контроль. В результаті я випадково виграю час. А що виграли ті, хто стояв з сумками оцей весь час? Така суєта суєт притаманна бідним країнам. Посуєтився посуєтився і начебто прискорився. А куди спішив? Нашо? Для чого став комусь на ногу, щоб виграти кляті три секунди і в результаті їх таки програти?