Кривбас - не Донбас. Вибори в Кривому Розі вже вкотре доводять, що політична культура і свідомість виборців в Центральній Україні значно зросла. Реакція громадян на результати виборів міського голови ознаменувала новий етап в політичному житті регіону. Етап, на якому сіра статична маса стає Суспільством, яке здатне самостійно вирішувати своє майбутнє.

Останні два роки кардинально змінили політичну культуру Дніпропетровщини. Область, яка не будучи окупованою, понесла найбільші людські втрати в українсько-російській війні, перестала бути «сірим» регіоном, що мовчки виконує будь-які розпорядження «згори». Схоже, чим ближче до лінії фронту, тим більше цінується людьми право вільного вибору, який часто і є запорукою миру. Ще кілька років тому важко було б уявити, що в Кривому Розі величезна кількість громадян вийде на вулиці та буде відстоювати свої виборчі права. Тоді щось подібне було з розряду фантастики, сьогодні - це реальність, яку, втім, вперто не хочуть бачити в Києві. Зрозуміло, що розрив у 752 голоси, посилений не надто прозорими результатами з окремих виборчих округів, не може бути об'єктивним і кінцевим вердиктом, який заспокоїть ситуацію в місті. Необхідне вольове рішення Києва, а його немає.

Відомство орденоносного Михайла Охендовського зайняло односторонню позицію і схоже, взагалі, вважає за краще вже забути про Кривий Ріг та все що там відбувається, визнавши беззаперечну перемогу Вілкула-старшого. Дещо схожа реакція, точніше її відсутність, Гаранта, який теж міг би втрутитись в ситуацію, проте воліє займатися геополітикою, борючись за безперешкодні права українських водіїв на їзду по вузеньких італійських «страдах». Що ж і це, мабуть, потрібно. Проте, небажання Банкової розібратися в ситуації, сприяє її затягуванню і ескалації. Складається неприємне враження, що Кривий Ріг був відданий правлячій тут довгі роки династії Вілкулів, як родовий наділ. Звучить дивно? А хіба не дивно звучить, що Олександр Вілкул - один з важковаговиків в уряді Азарова-Януковича, безперешкодно продовжує свою політичну кар'єру, тягнучи за собою ще й родину?

Невже в Україні відбулась тиха контрреволюція і ті, хто вчора знаходились за крок до ґрат, розвернулися і знову крокують на місцевий політичний Олімп? Схоже на те. Можливо в Києві вірять у те, що ситуація врегулюється самостійно? Не варто. Не варто чекати на те, що суспільство просто проковтне прострочений політичний півфабрикат у формі Юрія Вілкула, з чітким «ватним» присмаком. Не варто сподіватися, що люди, які добре навчилися давати раду кремлівським «оркам» на Сході, не зможуть відстояти своє у власному домі. Реакція Києва повинна бути миттєвою і виваженою водночас - гра в мовчанку та ігнорування проблеми ще ніколи її не вирішувало. Перерахунок голосів? Чому б ні.

Перевибори? Якщо суспільство цього потребуватиме, то варто йти на зустріч і в цьому питанні. Інакше Банковій доведеться спостерігати за тим, як громадськість сама вирішує завдання, від яких чомусь відмежувались ті, хто б мав їх вирішувати. Яскравий приклад-блокада Криму та підрив тієї багатостраждальної опори ЛЕП. Там, де держава не демонструє реалізації актуальних суспільних запитів - їхнім втіленням займаються активісти. Можна проводити тисячі дискусій, говорячи про правильність/не правильність дій активістів в Чаплинці, але незаперечним є той факт, що знеструмлений Крим став важливим символом. З однієї сторони він, в черговий раз, підтвердив нерішучість Києва в боротьбі з окупантами. З іншої, продемонстрував байдужість Москви до побутових проблем тих, кого вона насильно взяла під свою юрисдикцію та протекторат. Єдине, на що спромігся Кремль - це хвиля масової істерії, яку на всіх каналах розвели гуру «ватної» пропаганди. Іменуючи підрив електроопори актом фашизму, тероризму і т.п., адепти «русского мира» чомусь забувають про підрив греблі ДніпроГЕСу в 1941 році радянськими військовими. Вказівка Сталіна. Десятки тисяч жертв. Невже ці жертви були виправданими і необхідними? Мабуть в комуністичній ідеології, так.

Кривий Ріг, як і Крим, повинен стати екзаменом для Києва, тестом на придатність до управління великою країною в надзвичайно важких умовах. Пройти цей тест правильно, а не сховатися в глибинах київських кабінетів-ось першочергове завдання для сьогоднішньої владної верхівки. Тільки так керівництво країни зможе підняти рівень народної довіри та заручитись підтримкою в подальших рішеннях.