Видатний мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів на сторінці свого блогу продовжує втаємничувати широкий загал у тонкощі української мови. Цього разу професор акцентує увагу на типових для нашого інформаційного простору мовних хибах

У радіо- й телепередачах, на жаль, дуже часто трапляються відступи від норм української літературної мови. На рівні наголосу чуємо: гра́блі, залоза́, мережа́, паралі́ч, Покрова́, су́дно, те́чія, приве́сти, прине́сти, прізвища Ко́валь, Кра́вець. Правильні наголоси – граблі́, за́лоза, мере́жа, пара́ліч, Покро́ва, судно́, привести́, принести́, Кова́ль, Краве́ць.

Нещодавно на одному з радіоканалів ішлося про те, яке взуття носили в різних місцевостях України, зокрема й про постоли – плетене з лика селянське взуття. Але працівниця каналу казала не постоли́, а посто́ли, повторюючи це слово кілька разів з неправильним наголосом.

Слова область і гість у родовому відмінку множини мають наголоси на останньому складі: областе́й, госте́й, а на радіо кажуть о́бластей і го́стей.

На рівні лексики майже зникло слово виняток, поступившись виключенню, ближчому до російському исключение. Виключення може бути зі списку, з університету, з організації; а коли йдеться про відхилення від правила, від чогось узвичаєного, потрібно вживати виняток. Усі без винятку, виняток із правила, це не становить винятку тощо.

Оскільки в адміністративному поділі України немає губерній, то немає й підстав для вживання слова губернатор. Маємо казати обласний голова. Замість непотрібного мер – міський голова.

Мішель Терещенко – міський голова (а не "мер") Глухова

Часом збіднюють лексичний запас, не розрізняючи паронімів, зокрема дощовий (російське дождевой) і дощовитий (російське дождливый). Дощова вода, дощові краплини, дощовий потік, але дощовитий день, дощовите літо, дощовита погода. У публічному мовленні на все кажуть дощовий.

В українській мові немає дієслова приналежати, є належати. Від нього походить прикметник належний, з яким пов'язаний іменник належність. Тож його й треба вживати замість штучного приналежність, яке так полюбляють журналісти й урядовці.

Коли йдеться про жінку, маємо слова діячка, вчителька, журналістка, волонтерка, патріотка, а не діяч, учитель, журналіст, волонтер, патріот, як чуємо в засобах масової інформації.

Чоловічі прізвища на -енко в українській мові відмінювані. А деякі працівники радіо й телебачення кажуть: твори композитора Миколи Лисенко, зустріч з Василем Василенко, заміть Лисенка, Василенком.

Ім'я Ігор належить до іменників м'якої групи, тож у кличному відмінку має бути Ігорю, як Василю, Кобзарю, лікарю, а не Ігоре.

Іменники завідувач, командувач потребують після себе додатка в родовому відмінку, а не в орудному: завідувач відділу, командувач флоту, а не командувач флотом. Це все одно що директор заводом замість заводу.

Однією з найважливіших рис української ортоепії є збереження дзвінкости приголосних у кінці слова і складу. Хліб, ніж, народ, казка, грядка, а не хліп, ніш, нарот, каска, грятка.

Нещодавно один народний артист України читав вірші покійного поета Володимира Житника. Один із віршів має назву "Казка", але актор казав каска, хоч ішлося не про головний убір пожежника чи вояка, а про витвір народної творчости. Що ж то за народний артист, який не може вимовити казка?

Каска казкою не буває

Замість безграмотних витворів стріляти по позиціям, по суботам, по містам і селам потрібно використовувати нормальні конструкції: по позиціях, по суботах, по містах і селах. Згадаймо рядки з "Червоної рути" Володимира Івасюка: "По забутих стежках (а не стежкам) ти приходиш до мене".