Національний банк України, як і очікувалося, продовжив основні валютні обмеження ще на три місяці - до 4 березня 2016 року. Зокрема, збережено норму про обов'язковий продаж 75% валютного виторгу юридичних осіб та про розрахунки за експортно-імпортними операціями до 90 днів. Разом з тим Нацбанк послабив деякі адміністративні заходи, що стосуються нерезидентів та місій міжнародних благодійних організацій.

Експерт проаналізував, наскільки значною є на даний момент потреба в ліберальному і прозорому валютному законодавстві з позиції громадянина України і з позиції іноземного інвестора.

Валютні обмеження дають можливість на короткий час погасити паніку і пом'якшити негативні явища, які завдали шкоди українському фінансовому сектору. Однак для подальшого розвитку країни вкрай необхідно мати чіткий план скасування цих нововведень та інтеграції у світову фінансову систему. Навіть Кіпр, переживши важку банківську кризу в 2013 році і ввівши найсуворіші обмеження щодо руху капіталу, зумів відновити економіку й банківську систему до того рівня, при якому всі обмеження за два роки було поступово знято.

Україна понад 20 років живе в умовах закритої економіки, і, як показала практика, від криз це не сильно вберегло. А ось розвитку завадило досить суттєво, що особливо помітно на тлі динаміки країн, які встигли побудувати за той же період часу більш ліберальну систему.

У той час як будь-який інвестор може мати доступ до 36 фондових і 22 ф'ючерсних бірж, може торгувати 182 валютні пари, а також опціони, CFD, облігації з усього світу, і все це через один рахунок з екрану свого комп'ютера, - рудиментарне українське законодавство обмежує своїх громадян рамками недорозвинених локальних фінансових інструментів. Повноцінний ринок акцій в Україні відсутній, дві найбільші біржі позбавлено ліцензій, та й раніше торгівля українськими акціями - через мізерні обсяги ринку і практично необмежені можливості цінових маніпуляцій - нагадувала швидше казино, ніж фінансові інвестиції.

Ринок нерухомості не є привабливим для спекулятивних і короткострокових інвестицій, а говорити про його потенційне відновленні можна буде тільки після підвищення бізнес-активності в країні, що призведе до зростання доходів фізичних осіб та відновлення банківських іпотечних програм.

Таким чином, для вкладення своїх накопичень середньостатистичному українцеві залишаються тільки депозити в українських банках з гарантією всього близько 7000 євро (для порівняння, депозити в банках Євросоюзу гарантовано на 100 000 євро), з можливістю зняття не більше 20 000 гривень з валютного рахунку (близько 700 євро), і то - якщо банк має достатню ліквідність. А в цьому, на жаль, не можна бути на 100% впевненим, навіть незважаючи на визнання банку системним або запевнення Нацбанку і ФГВФО про його платоспроможність.

Але і в такому випадку, з точки зору прийняття на себе ризику банку, український резидент перебуває у менш вигідних умовах. Депозит - це за своєю економічною суттю борг банку перед клієнтом. Є прекрасний борговий інструмент - єврооблігація, яку іноземний інвестор може вільно купувати і продавати через будь-який банк чи брокерську компанію. При цьому, на відміну від депозиту, цей інструмент є більш ліквідним (може бути проданий на міжнародному ринку в будь-який момент), його прибутковість може суттєво перевищувати заявлені депозитні ставки для українських клієнтів (наприклад, в українських банках прибутковість єврооблігацій досягала 25-40% річних у валюті, в той час як депозитні ставки не перевищували 10%).

Ну і головне: у разі проблем із ліквідністю українському вкладникові гроші можна просто не віддавати (особливо з урахуванням обмежень НБУ про видачу готівки з рахунків), а з іноземними кредиторами доводиться домовлятися про реструктуризацію.

Проте всі ці переваги доступні будь-якому іноземному інвесторові, який торгує на світових фінансових ринках, але не українському громадянинові. Чому українське законодавство таке неприхильне до своїх же власних громадян, ставлячи їх у менш вигідні умови?

На сьогодні Україна є країною із сумнівно високою дохідністю за безумовно високих ризиків. Тому частка таких інвестицій у портфелі помірного і тим більше консервативного інвестора не перевищує 10-25%. Решта коштів диверсифікується за регіонами, галузями, інструментами з меншим рівнем ризику. То чому українське законодавство своїми обмеженнями змушує українських інвесторів вкладати в Україну всі 100% своїх заощаджень?

Звичайно, у таких умовах накопичений капітал іде з України, хоч тушкою, хоч опудалом. Малі інвестори вивозять по 10 000 євро, дозволені до переміщення через кордон без декларування. Великі інвестори користуються складнішими офшорними схемами, які, незважаючи на боротьбу Нацбанку, були і залишаються на ринку, просто стають дорожчими і залежно від чинної влади змінюють своїх «покровителів». Зупинити цей процес неможливо, його можна і потрібно лібералізувати під підвищеним контролем.

Капітал не витікатиме з країни в тому разі, якщо він: 1) може це зробити в будь-який момент, 2) захищений і 3) має цікаві з економічного погляду можливості для примноження. Об'єктивно на сьогодні перші дві умови не виконуються взагалі, а третя - з великою натяжкою.

Тепер подивімося на ситуацію очима іноземного інвестора. Який розсудливий бізнесмен вкладатиме у країну, в якій заборонена купівля валюти при виведенні дивідендів і виході з господарських товариств? Якщо в інвестора немає цілком прозорої та прогнозованої exit strategy, він не інвестуватиме. Нехай навіть буде «вхід - гривня, вихід - дві», але єдині й прозорі правила для всіх, щоб ці умови можна було закладати в бізнес-план.

Не варто думати, ніби на кордоні, прагнучи вкладати в Україну, стоїть черга інвесторів із мільярдами євро/доларів. За інвестора потрібно боротися і створювати для нього всі можливі сприятливі умови. І можливість вільного руху капіталу одна з ключових у цьому списку!

Тоді як США, Європа, Японія використовують кількісне стимулювання і накачують економіку грошима, українська економіка відчуває грошовий голод, пов'язаний із низьким рівнем довіри до національної грошової одиниці, до банківської системи, концентрацією неефективно використовуваних ресурсів у великих банках і НБУ, а також відсутністю повноцінного припливу прямих іноземних інвестицій.

Необхідно зняти валютні обмеження на рух капіталу, визначити пріоритетні напрямки розвитку економіки, пріоритетні галузі й надати іноземним інвесторам максимально сприятливий режим вкладення коштів. Потрібно наситити ринок грошима і валютою, що дасть змогу підвищити економічну активність і позитивно позначиться на доходах населення, яке також дістане можливість інвестувати через передову торговельну платформу у фінансові інструменти по всьому світу.

А найголовніше - владі необхідно припинити політичні ігри, перестати думати про власну вигоду і почати робити прості очевидні речі, які вже в короткостроковій перспективі принесуть позитивний ефект для населення і країни в цілому.