Слово "вишиватник"/"вишивата", яке дуже люблять вживати т.з. "політичні українці" (русскоміровці, які прикрившись українським паспортом і прапором, виїдають націю зсередини) – це скальпель, який ділить неасимільовану частину українства на дві частини: частину готову до подальшої асиміляції, і частину до асиміляції не готову. Бо нас іще залишилося надто багато, десятки мільйонів, а тому "порціями" поїдати нас легше.

Толерування подібного терміну і солідаризація з суб'єктами, які його вживають, означає, що в людини дещо притуплена національна гідність і національне чуття. Тому маніпулятори усіляко приваблюють і розхвалюють цих українців, за їхню раціональність, поміркованість, тощо, а самі тишком-нишком опановують ключові позиції у змішаних колективах, де "раціональні й помірковані" українці, заколисані компліментами, непомітно відтісняються на другі ролі.

Між ними і їхніми одноплемінниками, які не толерують насмішки, створюється рів взаємного відчуження. Заради справедливості слід зазначити, що серед національно свідомої частини дуже багато індивідів, схильних до анархії і не схильних діяти організовано й зважено. З цим контингентом працюють інші «спеціалісти», які до пори до часу не чіпають його національну гідність, але всіляко роздмухують ненависть до власної держави і будь-яких форм державної організації, лицемірно вихваляючи феноменальне «волелюбство» українців і «одвічну схильність до демократії».

Таким чином, українська нація виявляється поділеною на два стани, якими орудують замасковані під патріотів антиукраїнські елементи. Одних асимілюють, інших використовують як таран для руйнування державних структур, без яких опір московській агресії неможливий. Правда, є ще й третя група: українці, які не бажають ні з українофобами солідаризуватися, ні руйнувати власну державу. Ви скажете, а скільки таких людей? А я відповім: не так уже й мало. Це по-перше. По-друге, московітів-русскоміровців теж попервах небагато було. Бо справа не в числі, а в організації.