Не вперше чую від наших «експертів», що українське суспільство «патріархальне». Це ж так не знати історію і культуру свого  народу. Чому ж тоді в нас ніколи не було своїх диктаторів типу Піночета, Івана Грозного, Гітлера? Приховане бажання мати над собою сильну руку, переживати солодкі мазохістичні почуття – це туга за тим токсичним  тоталітарним минулим, яке спустошило душі мільйонів наших співгромадян. Тарас Шевченко чекав на Вашингтона з «новим і праведним законом»,  а не на Сталіна, що наведе порядок зі злодіями та корупціонерами. Новим і справедливим законом. Найбільша потреба нашого народу – це справедливість. Без неї неможлива свобода кожного зокрема. І ніщо її не може замінити, жоден сурогат, напівфабрикат чи фаст-фуд.

Недавно я перечитала есей японського письменника Танідзакі «Похвала тіні», де він пише про те, що японське суспільство, запозичивши цивілізаційні здобутки Заходу, покинуло природній шлях свого розвитку, а відтак невпинно деградує. Це було написано ще на початку 60-х років ХХ століття. Утворився дикий, штучний сплав, у якого є свої прихильники, і свої опоненти. Процес це вже незворотній.

Читайте також: Комплекс меншовартості: чому українці не гірші за інших

Ще у 17 ст. європейські місіонери привозили в азіатські країни різні технічні новинки. Китайські вчені вивчали їх і не виставляли на показ широкому загалу. Бо думали про наслідки впровадження. Кожна країна – це дім, в якому все повинно бути безпечним. Троянського коня пам’ятаєте? Минув час, бізнес прорвав цю загату й почалася повінь. Від Трої нема сліду.

У нас в Україні ця повінь чужої ментальності вкрила все, бо ідеї – це бізнес. А бізнес звільнює не лише від національної традиції, а й від  загальнолюдських цінностей, які об’єднують людство. Підтримувати через національну традицію загальнолюдські цінності – обов’язок еліти. Політичної, інтелектуальної і творчої. Це – справа виживання.

Що робить для цього українська еліта? Вона розділена на два ворожі табори, вона примітивно мислить, чи просто спекулятивно, не зазираючи у майбутнє, бо не осмислила уроків минулого. Її авторитет надзвичайно низький. Її можна купити і найліпше вона себе почуває під крилом сильних світа цього.

Інтелектуальний та мистецький бомонд в сучасній Україні – це та сама радянська тоталітарна секта, яка існує лише завдяки тому, що її підгодовують. Скінчаться гроші – не буде еліти. Тієї, яка робить бурю в склянці води і дає зелену вулицю червоним ліхтарям, волаючи про свободу думки, творчості, плюралізм чи політкоректність. Насправді це просто гра на примітивних інстинктах. Накласти купу лайна на Майдані чи перед церквою, і коли люди почнуть просити забрати звідси, бо смердить, жалітися перед світом, що утискають і переслідують, й просити статус біженця. На щастя, захисників подібних перфоменсів у нас дуже мало. А обурених можна назвати вишиватниками і рагулями. Ну, і націоналістами, ясна річ.

Читайте також: Суспільні настрої українців яскраво виражені у пошуку простих та зрозумілих моральних цінностей

Кому це вигідно? Насамперед бізнесу, для якого війна – не привід не торгувати з агресором, купуючи в нього низькопробний культурний товар. Зовнішньому ворогу, бо  деморалізоване суспільство не годне воювати. З нього вистарчить тішитися будь-якій купі лайна, аби лиш у гарному імпортному пакеті. Бездарникам і плагіаторам, бо, щоб їх помітили, вони мусять оголитися і матюкнутися привселюдно і зняти все це на камеру. А потрапити до цюпи за хуліганство – то  вже правдива фортуна, таке щастя випадає не кожному.

Кожен з нас мусить навчитися  думати власною головою й прислухатися до свого серця. Відкидати те, що відчувається як чужорідне й невластиве. Десь є квартали з червоними ліхтарями, але не може такою бути вся країна  від дитячого садка до академії. Із цього токсичного середовища нас може витягнути лише промоція на всіх рівнях високої культури, опертої на традицію. Це – найбільш природний і цивілізований шлях.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram