Найгостріші відчуття, найглибші враження (й ураження) маєш від моментів, про які ти точно знаєш: вони більше не повторяться, вони більше не повернуться. Ніцше, хворий бідний Ніцше, який так багато зрозумів і побачив, все-таки, помилявся щодо одного: найдивовижніше в житті, те, за що його нестямно любиш, – це його вічне НЕповернення. І дилема тут проста: ти або любиш щось попри те, що воно ніколи не повернеться, або відштовхуєш від себе це щось – саме через те, що воно ніколи не повернеться.

Що таке вічне неповернення? Це відсутність влади. Ми не пануємо над своїм життям цілком, ми не володарі миті, ми не можемо змусити її відбутися так само наступного разу, кожен момент у житті – птах, який виривається з рук. І ти любиш його в момент своєї безвладності, у момент свого безсилля над ним. Бо якщо ти матимеш над ним владу, він тобі вже не буде потрібен. Бо люди прагнуть або володіти, або любити.

Воля до безвладності. Вічне неповеренення одного й того самого.