Цей мемуар переслідує мене з невідворотністю фільму "Один удома-2" в новорічній телепрограмі. Щороку, акурат перед Різдвом, пригадую грудневий рейс на Грузію старим траулером "Вадічка".

Це був клепаний траулер німецької побудови, старший за мене на 14 років. Червоне дерево. Камбузна плита, яку топили ще вугіллям. Вичовгана дерев'яна палуба. Лакований штурвал із краспицями. Грубезні борти, достойні броненосця "Потьомкін".

І команда зібралася гідна. Хто щойно з бурових у Перській затоці, де пляшка горілки в порту Дубай коштує 100 доларів. Хто – з пасажирського лайнера на Канарах, де бармени на чайових заробляють більше, ніж капітан. Хто – з буксира на африканській річці Нігер. Усі собі на умі – зібралися по-швидкому зрубити бабельця на мандаринах. Судновласник заплатить чи ні – то таке. А купиш мандарини в Грузії, на дурня провезеш, у Херсоні штовхнеш – і озолотишся.

31 грудня, в 0 годин 00 хвилин кинули якір на зовнішньому рейді Очакова. До Херсона залишалося п'ять годин ходу. І тут виявилося, що лиман саме стає кригою. Весь радіоефір забитий розпачливими криками суден, що прямують на Херсон та Миколаїв Бузько-Дніпровським лиманським каналом і їх прихопив процес льодоутворення. Крига береться голочками, потім грузне в "салі", а з цієї каші утворюються кругленькі "млинці", які змерзаються в монолітні поля. Половина суден – іноземні, процес льодоутворення бачать уперше, тому кричать англійською на визивному каналі особливо розпачливо.

Ми потрапили в дурдом і найчастіше чуємо від диспетчерів:

– Не до вас, "Вадічко".

Капітан уже їм і так, і сяк, мовляв, харчі на борту закінчилися, прісна вода виходить, промолотимо ще добу дизель-генератором на рейді, й пальне закінчиться. А йому:

– Спочатку поведуть двох "турків". Вони валютою за проводку платять. А з вас що взяти, крім аналізів?

Криголам херсонський почув ці диспути в ефірі і втрутився:

– Беру "Вадічку" під свою відповідальність.

І почалося. Криголам канал б'є, а турки в каравані ходити не вміють – то одного, то іншого розклинить впоперек каналу, треба криголаму все кидати, забігати назад і обколювати застрялого гастролера. А потім знову вперед – канал бити. Тільки розкочегариться – йому знову "тпру!" Крижини руба стають, канал забивають. Поля дрейфують, тиснуть на борти. І вітер виє, хурделицею плюється – ні чорта далі носа власного не видно. Промучилися від обіду до вечора, а ще і в Дніпро не ввійшли. А тоді – шпок! – і нема криги. В Дніпрі – течія. Дніпро ще не замерз.

Якір на нижньому рейді кинули за чверть дванадцята. Але виявилося, що святкувати справді нема чим. Криголам передав на борт казанок гречаної каші, 12 "ніжок Буша" і пляшку технічного спирту.

Так і запам'ятав той Новий рік: по телевізору президент надривається, а ми зібрались у кают-компанії, кожен із мискою каші й ніжкою Буша, і спирт по гранчаках розливаємо. Зате мандарини потрапили на херсонські береги ще до Нового року. Ми віддячили криголамщикам – кожному по ящику за все хороше.

У 2015-й цей мемуар мене замучив. Весь рік здавалося, що країна не пливе вперед на всіх парах, а бодається з кригою в гирлі Дніпра, у Рвачі, як траулер "Вадічка". Жодної подвижки, самі маневри. Але є відчуття: ще трохи, ще піднатужитися – й почуємо оте "шпок!" – і вискочимо на чисте плесо