Якось непомітно, внаслідок банального Бюджетного процесу 2016 року було остаточно добито систему пенсійного забезпечення.

Просто зменшили майже вдвічі Єдиний соціальний внесок, левову долю якого складають якраз відрахування до Пенсійного фонду. Фактично ліквідований і самий фонд, адже наповнення його на дві третини дотаціями з Державного бюджету по-суті нівелює головну ідею будь-якого фонду - збалансованість власними доходами.

Зрештою, поступова маргіналізація Пенсійного фонду почалась понад десятиліття назад, коли Азаров за підказкою колег з тієї ж РФ вирішив об'єднати три фонди в один і назвати його «єдиний соціальний внесок». Тим самим на психологічному рівні зруйнувавши прив'язку розміру майбутньої пенсії до обсягу відрахувань до Пенсійного фонду. Відтоді роботодавці почали вважати ЄСВ ще одним фіскальним навантаженням на фонд зарплати. Згодом універсалізували розподіл часток між складовими фонду, зробивши шахтарським та металургійним баронам щедрий подарунок, адже до того розмір відрахувань до фонду компенсацій від нещасних випадків був на цих виробництвах досить високий, що відповідало ступеню ризиків. Плани знизити ставку ЄСВ виношувались давно, але чи то в Мінфіні залишались працівники, які розуміли соціально-політичні наслідки такого кроку, чи просто очікували хорошого моменту до виборів, однак уряд Азарова не спромігся на такий простий до банальності крок. А от Яценюк з Яресько змогли. Правда, забули відрегулювати ряд нормативних актів, які стосуються обрахунку пенсій у нових реаліях, коли найголовніший показник - коефіцієнт заміщення - зменшується з 0,6 до 0,4. І що важливо - забули про це повідомити майбутнім пенсіонерам. Адже математику не обдуриш.

Якщо політично прийнятний показник відношення пенсії до останньої зарплати становить 60%, то для цього людина повинна відраховувати до Пенсійного фонду 32% зарплати. А от якщо хочеться перераховувати 20%, то і коефіцієнт заміщення має бути на третину менший. При цьому прем'єр щиро вважає, що зменшення розміру ЄСВ допоможе вивести зарплати з тіні. Хоча та ж математика не дає підстав для великого оптимізму. Стара зважена ставка ПДФО - 15%, нова 18%. Отже навантаження на зарплату було 15+41%, стало 18+22.

Ніби менше, але фахівці не раз вказували, що вартість конвертації в готівку становить від 10 до 15%. Тому саме по собі зниження ЄСВ не приведе до детінізації. Хоча заради справедливості слід відзначити певні успіхи уряду в цій царині - істотно зменшили базу для появи готівки через фіктивне ПДВ шляхом «зачистки» несумлінних банків. Та й перевід агропромислового комплексу на загальну систему оподаткування теж сприятиме зменшенню обсягу «неоприходованих» коштів.

На черзі заходи по встановленню контролю за операціями в інтернет-магазинах. Залишаться лише галузі, де ухиляння від оподаткування є своєрідною платою за інтелект - ІТ сектор. До того ж програмісти - вдячна для суспільства аудиторія - гроші здебільшого вкладають в новітні технології, а не тупо тратять на «лексуси» та «бріоні».

Але повернемось до новацій у пенсійному законодавстві. Подарунок роботодавцеві у вигляді зменшення ЄСВ не зобов'язує його долучитись до соціальної солідарності і вкладати кошти в корпоративні пенсійні фонди. Тому працівнику і надалі треба буде сподіватись саме на державний пенсійний фонд. І якщо виходити з вимоги його збалансованості, то починаючи з цього року новоспечені пенсіонери мають помітити зменшення розміру нарахувань порівняно з тими, які отримали ті, хто вийшов на заслужений відпочинок раніше.

Адже їх відрахування, точніше, відрахування за них у Пенсійний фонд роботодавцем стануть меншими. Звичайно, такий пенсіонер задасть резонне питання - чому я повинен страждати через те, що держава вирішила допомогти підприємцю. Хвилю невдоволення підхоплять популісти всіх мастей, обіцяючи «захистити пенсію від посягань». І пік цього «захисту» припаде десь на 2018 рік - під вибори як Президента, так і парламенту. Результати таких виборів неважко передбачити - пенсіонери - електорат сумлінний.

Звичайно, можна залишити той же рівень коефіцієнту заміщення - 0,6. Але тоді частка дотації пенсійному фонду постійно зростатиме і фактично будь-яка залежність розміру пенсії від реальних вкладень до фонду зникне. Зрештою, ідея взагалі відмовитись від Пенсійного фонду і фінансувати пенсії безпосередньо з бюджету давно бродить серед ультра-лібералів, однак вони сором'язливо забувають вказати, ставку якого загальнодержавного податку при цьому потрібно збільшити, щоб таки збалансувати публічні фінанси. Найбільш прийнятним виявиться тільки ПДФО, а розрахункова його ставка має стрибнути десь під 40%. Хтось там мріяв про детінізацію зарплати?

Що можна зробити у цих обставинах. Як не дивно, криза публічних фінансів повинна заставити як керівництво Пенсійного фонду, так і законодавців нарешті прислухатись до порад фахівців по впровадженню видозміненої пенсійної системи першого рівня під назвою «умовно-накопичувальна» (детальніше - у «ДЗ» №25від 27.07.12), та поступове запровадження недержавного обов'язкового пенсійного страхування другого рівня. Спільне у цих системах одне: пенсія жорстко прив'язана до реальних вкладень до пенсійних фондів, причому за весь період трудової діяльності. Поняття «трудовий стаж» для цілей нарахування пенсій втрачає своє значення, як і термін «заробити пенсію» заміняється на «відкласти на пенсію».

Неприємною новиною для політиків від запровадження умовно-накопичувальної системи є те, що вона занадто прозора - будь-хто легко прорахує свою пенсію через пенсійний калькулятор в «особистому кабінеті» на сайті Пенсійного фонду. І тому мобілізувати електорат під гасло «збільшимо пенсії за будь-яку ціну - все одно її платитимуть наступні покоління» буде важко. Якщо, звичайно уряд розгорне дуже серйозну кампанію по популяризації цієї системи.

Для того щоб підвищити відповідальність застрахованих за своє пенсійне майбутнє, необхідно вивести роботодавців зі статусу платників внесків до ПФ у статус податкових агентів. Для цього потрібно замінити систему нарахування пенсійних внесків на зарплату на систему відрахування із зарплати. Те, що називається «брутизацією зарплати». Це також полегшить життя «єдиноподатникам», які зможуть перераховувати на свої облікові рахунки регульовані ними самими суми виходячи із фінансових результатів діяльності, хоча й не нижче певного порога, який гарантує майбутню пенсію на рівні не нижчому за рівень життя.

Слід позбавити Пенсійний фонд невластивих йому видатків, коли пенсія розраховується через статус пенсіонера, а не реальних відрахувань на особовий рахунок. Доплата за статусність має відбуватись за рахунок фондів соціального захисту. Обрахунок пенсій має бути універсальним для всіх категорій професій, включаючи працівників силових структур. Просто для останніх повинен бути вищий рівень відрахувань порівняно із стандартним.

На проведення такої реформи достатньо одного року. І затягувати не можна - загроза соціально-політичної дестабілізації є реальною і вона зростатиме.