Український блогер, доброволець Олена Білозерська пропонує під Різдво кілька геополітичних тез

1. На території України зараз відбувається війна за світове панування між РФ та США. Російсько-українська Визвольна війна - це тільки для нас, а не для світу.

2. Жодна держава у цьому конфлікті не відстоює інтереси України - виключно свої власні.
Різниця між ставленням США і РФ до України в єдиному: для існування РФ життєво необхідно позбавити Україну суверенітету і повернути її у свій склад. США ж не збираються робити Україну своїм штатом і використовують нашу державу виключно як інструмент для боротьби з Росією.

3. Західним державам потрібен був привід, щоб задушити Росію санкціями. Цим приводом став напад РФ на Україну.

4. Заради перемоги над Росією США порушили одразу два своїх табу: не продавати за кордон нафту (40 років не продавали!) і не здавати Ізраїль (зняли санкції з Ірану, який погрожує Ізраїлю знищенням). Так що усе всерйоз.

5. Чи можуть США та РФ помиритися? За правління Путіна - ні, бо, порушивши Будапештський меморандум, Путін продемонстрував свою недоговороздатність. Тепер йому ніхто вже не повірить.

6. Чому в такому разі європейці і американці, не шкодуючи сил на безкінечне глибоке занепокоєння, щосили заважають Україні воювати за свою територіальну цілісність?

Тому що, по-перше, не хочуть ризикувати, адже є якась імовірність, що в разі загострення військового протистояння Росія захопить усю територію України, а мати буфером замість України Польщу нікому не хочеться (а полякам особливо). І вони обирають більш повільний і менш ризикований шлях - душити Росію економічно. Що млявий військовий конфлікт, розтягнутий на роки, протирічить державним інтересам України, нікого не колише (див.п.2).

По-друге, не так вже вони й заважають. Пам'ятаєте, як перед проголошенням Україною суверенітету сюди каталися то Буш, то Тетчер і переконували цього не робити? Якби їх тоді послухали, зараз ОБСЄ у Києві і Львові котролювало б, наскільки чітко Україна виконує союзний договір.

Але ми їх не послухали, чим здобули їхні симпатії і допомогу. Бо допомагають лише тим, хто допомоги вартий.

7. Що нам робити далі?
Перш за все, почати відрубати руки злодіям. Або, у крайньому разі, розстрілювати. Причому починати не з тих, хто вкрав зі складу пару берців, а з тих, хто краде їх вагонами і літаками.
Якщо цього не робити, жодна країна світу не буде нам всерйоз допомагати. Бо зараз ця допомога розкрадається.

8. Висновок трохи парадоксальний: якщо ми мертво триматимемось за власні, а не чужі інтереси, нам допомагатимуть. Якщо аж надто рахуватимемось з чужими - можуть і пожертвувати.